Їй та її півторарічній донечці погрожував ножем та розправою співмешканець та батько дитини, який вживає наркотичні засоби, а під час відсутності можливості придбати препарати, поводиться дуже агресивно.

Це було не вперше. Але в цей раз дитина була в заручниках у батька і невідомо чим могло закінчитися.

Разом з патрульними приїхала група захоплення, які вибили двері та скрутили дебошира і відвезли до відділку поліції, але через декілька годин чоловік знов був удома. Жахіття могло продовжуватися. Тоді Ганна задумала бігти.

Як розповідала вона пізніше: - Цей момент став для мене точкою неповернення. Подруга розповіла, що є мобільні бригади, які допомагають жертвам насильства, я набрала номер і кажу: «Визначте сьогодні ж куди хочете, мені нікуди йти з дитиною».

Так Ганна потрапила до нашого Центру як постраждала від насильства в сім’ї і терміново почалась робота. Працівники Центру сприяли у поселенні Ганни разом з дитиною до Комунвльного закладу «Центр надання допомоги постраждалим від насильства в сім’ї», де вона мала змогу протягом певного часу проживати у безпеці.

З’ясувалося, що життя Ганни схоже на сценарій фільму. Родом вона з Казахстану, у 11 років в автокатастрофі загинули її батьки,  дівчина залишилася сиротою і потрапила в інтернат.

Коли закінчила школу, родичі запросили її погостювати в Україну. Дівчина з радістю погодилася і приїхала. Але трапилося те, чого вона не очікувала. Родичі замкнули її в будинку під Харковом і нікуди не випускали. Ганна повинна була доглядати за тваринами і працювати в городі. За цей час закінчився термін її легального перебування в Україні, вона стала нелегалом. Ганна була залякана, не мала життєвого досвіду, але через деякий час їй вдалося втекти.

Так вона потрапила в Харків, неофіційно працювала, познайомилася з майбутнім цивільним чоловіком. Спочатку все було добре і про те, що чоловік наркоман  молода дівчина дізналася не одразу. Потім вірила, що можна його змінити, намагалася боротися за його нормальне життя. Коли завагітніла і народила, чоловік сказав, що Ганна йому не потрібна, що він вб'є її як тільки дочка підросте. Чоловік знав, що Ганна приїхала з Казахстану, не може виїхати назад с простроченими документами,  не має грошей на сплату штрафу і тут її захистити нікому. Це розв’язувало йому руки, він почував себе безкарним, міг штовхнути, вдарити, принижував, не давав харчів, грошей, хоча оформив як батько допомогу по народженню дитини на себе та отримував ці гроші. Ганна не зверталася до державної Міграційної служби України за оформленням посвідки на тимчасове проживання, яка була потрібна для оформлення державної допомоги, так як  боялася депортації у зв’язку із порушенням режиму перебування на території України. Сусіди чули, що у них відбуваються постійні сварки з побиттям, але жодного разу не заступилися і не викликали поліцію. На момент втечі Ганна залишилася без засобів існування, без особистих речей своїх і дитини, не мала місця де жити та була тиждень як після операції і потребувала амбулаторне лікування.. В подальшому - ані перспектив в Україні, ані власного житла, лише страх та невизначеність, а повернення до співмешканця загрожувало життю і здоров'ю. 

Ганна все це розповіла в Центрі і терміново потрібно було вирішувати долю цієї молодої мами та дитини. Насамперед – де їм жити, що їсти. Сім’ю Ганни було взято під соціальний супровід Центру.

В Харкові тільки розпочав роботу Центр допомоги жінкам, які постраждали від насильства. Наш Центр клопотав до ХМЦСССДМ «Довіра» про екстренне поселення Ганни до КЗ «Центр надання допомоги постраждалим від насильства в сім'ї ». На вдачу там було вільне місце і питання з житлом принаймні на 3 місяці було вирішено. Але це ще не було перемогою.

Оцінивши ситуацію, розуміючи своє складне становище та стан безхатченка, відповідальність за маленьку дитину, за її життя та майбутнє, Олена виявила бажання і намір повернутися в Казахстан, де за словами Олени, вона має можливість найближчим часом отримати соціальне житло, бо стоїть в квартирній черзі, у неї буде підтримка соціальних служб як особі з числа сиріт.

Фахівці Центру звернулися до адміністрації Обласної спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату в м. Павлодар, республіка Казахстан, де раніше вчилася Ганна, як дитина-сирота, з проханням про допомогу в поверненні її з дитиною на батьківщину. Центр отримав відповідь, де підтверджено інформацію про Ганну та квартирний облік, але  зазначено, що установа не має можливості допомогти в даній ситуації, в зв'язку з тим, що не має повноважень. Адміністрація школи рекомендувала звернутися до Посольства Казахстану в Україні.

Центр звернувся до Посла Республіки Казахстан в Україні Ордабаева Самата Исламовича офіційним листом та в телефонному режимі особисто з проханням допомоги у  ситуації, що склалася. В посольстві завірили, що Ганні  допоможуть з оформленням тимчасового закордонного паспорту  їй та дитині, але без дозволу батька на виїзд дитини, це не має ніякого сенсу. Повертатися до Казахстану без дитини  - про цей варіант Ганна навіть чути не хотіла.

Почалась кропітка робота з батьком дитини. Руки опускалися і декілька разів все намічене зривалося. Але в результаті – батько надав нотаріально завірений дозвіл на виїзд дитини до Казахстану. Для отримання необхідних довідок Центром залучено Державну міграційну службу України в Харківській області. Наступним кроком був переклад всіх отриманих документів на російську мову із завіренням у нотаріуса. Ці дії ускладнювалися тим, що в Ганни не було ніякої фінансової можливості за це заплатити, наш Центр теж не має таких ресурсів. Тому потрібно було знайти фінансову підтримку благодійних організацій, до яких звертався Центр. Для допомоги Ганні та поступового вирішення її соціальних питань, Центром було залучено Благодійну організацію «Благодійний фонд «СТАНЦІЯ «ХАРКІВ», які підтримали її грошима, харчовими наборами, одягом для неї та дочки, засобами особистої гігієни.

Весь цей час Центр раз у два тижні телефонував послу Казахстану та тримав його у курсі подій. А батько дитини шантажував що відмінить свій дозвіл.

Коли увесь пакет документів було зібрано, виявилося, що білет до Казахстану, який потрібно було купити – коштує біля восьми тисяч гривен. Таку суму не могли виділити благодійники чи знайомі Ганни і здавалося що все скінчилося нічим. Прийшлося знов телефонувати послу і просити  винайти якусь можливість для повернення їх громадянки на батьківщину.

І, нарешті, щасливе продовження.

Майже півроку напруженої роботи і врешті решт всім колективом Центру ми проводжали Ганну з дочкою  на потяг до м. Києва, де вони вступили на трап літака до Казахстану у супроводженні самого посла Казахстану, який винайшов можливість організувати Ганні квиток. Прибувши на Батьківщину, Ганна потрапила під крило соціальних служб, які допомагали їй з адаптацією до самостійного життя. Спочатку вона проживала у притулку, отримувала благодійну допомогу, потім влаштувала дочку до дитячого садочку, де сама почала працювати нянею. Життя потроху почало наладжуватися. І ось радісна вісточка, якою Ганна поділилася з працівниками Центру – вона отримала квартиру! Квартира у елітному будинку, вже з ремонтом, з оформленням права власності. Як каже Ганна – їй не віриться, що це вже реальність, що це не сон та не казка.

Вона регулярно пише та телефонує Вайбером зі щирими словами подяки всім працівникам нашого Центру,  передає привіт та подяку КЗ «Центр надання допомоги постраждалим від насильства в сім’ї», який надав притулок та  психологічну допомогу. Ми дуже раді, що змогли вирішити на даному етапі долю цієї родини та сподіваємося, що дівчат чекає успішне майбутнє!