Під час сну, коли дитина із заплющеними очима – не потрібно торкатись її чи обіймати (якщо дитині сниться, що хтось її переслідує чи вона намагається вивільниться із небезпечного простору – це може призвести до неочікуваної реакції). Сядьте поруч, назвіть дитину по імені. Скажіть: «Ти спиш. Тобі наснився страшний сон. Це сон. Я твоя мама. Я з тобою. Ти зараз прокинешся і я тебе обійму. Ми в безпеці»

Коли дитина розплющила очі – звертайтесь по імені: «Подивись на мене. Ти мене бачиш? Кивни. Яке твоє ім'я? А як мене звати? А твою кішку/собаку? Тобі наснився страшний сон. Зараз ти прокинувся/лась. Все добре. Ми в безпеці. Стисни мою руку сильно-сильно. Можна тебе обійняти? Я з тобою»

Обіймайте, трохи гойдайте, можете тихесенько співати колискову.

Потрібно, щоб дитина сама змогла зробити дію

«Давай всі страшні сни відженемо. Давай ми плескатимемо в долоні і сон піде в країну снів, а ми залишимося в реальності»

Закріпіть словами: «Ти впорався/лась, ти молодець, ти все подолав/ла»

Якщо дитина сама не розповідає, що наснилося – не провокуйте. Якщо розповідає, скажіть: «Це був страшний сон. Це відбувалося уві сні. Все минуло. Ти в безпеці»

Якщо дитина розповідає про ворогів, що не міг/могла вибратися – можна уявити, що вибралися. Потрібно завершити процес. 

Кожного разу, коли минає тривога/небезпека, дуже важливо сказати, що все закінчилося, щоб не повертатися до початку подій і не проживати їх знову у снах чи думках.

В спокійний час разом з дітьми можна співати улюблену пісню і домовитись, що ця пісня буде вашим паролем-нагадуванням про безпеку. Її можна співати, коли у дитини температура, істерика чи проблеми зі сном.

Нехай ночі будуть спокійними, а діти посміхаються у снах.

Під час візиту до Відділу батькам надаються консультації з різних соціальних питань, які потребують вирішення, консультують з питань оформлення державних соціальних допомог, статусу "дитина війни", проводять профілактичні бесіди, направлені на підвищення батьківського потенціалу, профілактику домашнього насильства.

Нагадуємо, що отримати консультацію з соціальних питань можна безпосередньо в приміщенні відділу, попередньо записавшись на прийом, або в телефонному режимі.
До Відділу можна звернутися за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 46, щоденно, з понеділка по п'ятницю з 9 до 15, попередній запис за номером телефону: 063 524 91 45

Особливо актуальною вона стала для внутрішньо переміщених осіб.

На мапі вказані центри як міжнародних, так і вітчизняних організацій.

За допомогою цього сайту також можна знайти потрібну організацію за адресою чи типом допомоги.

Крім того, вказані дані по кожній з організацій. Зокрема, точна адреса, години прийому, контактний номер телефону тощо.

З докладною інформацією можна ознайомитися за посиланням: https://ukraine.servicesadvisor.net/uk. Мапа доповнюється й актуалізується.

Спеціалісти Відділу здійснюють соціальну роботу:

• з вагітними жінками та жінками, які народили дитину;
• з неповнолітніми матерями;
• з молодими подружжями;
• з породіллями, які мають намір відмовитися від новонародженої дитини;
• з батьками (або особами, які їх замінюють), які тимчасово влаштували дитину в будинок дитини;
• з батьками, у яких народилися діти з вадами розвитку або померли новонароджені діти.

Метою консультаційного пункту є сприяння зміцненню інституту сім'ї шляхом формування засад відповідального усвідомленого батьківства.

Основні завдання консультаційного пункту:

• запобігання відмовам матерів від новонароджених дітей;
• забезпечення психологічної та соціальної підтримки вагітних жінок та жінок, які народили дитину, зокрема неповнолітніх породіль;
• забезпечення соціально-психологічної підтримки батьків, в яких народилися діти з вадами розвитку або померли новонароджені діти;
• реінтеграція новонароджених дітей, від яких відмовились батьки, та дітей віком до 3-х років з будинків дитини у сімейне оточення (у прийомні сім'ї, ДБСТ, встановлення опіки, всиновлення);
• поширення засад відповідального, усвідомленого батьківства.

Онлайн-платформа «Розкажи мені»

Тут надають безоплатну психологічну допомогу. Якщо ви відчуваєте тривогу або близькі до депресії – залиште заявку за посиланням: https://tellme.com.ua/ . З вами зв’яжеться спеціаліст.

Соціальний проєкт «Разом»

Фахівці проєкту надають безкоштовні онлайн-консультування для повнолітніх (загалом три консультації по 30 хвилин). Дізнатися більше можна тут: https://razom.live/

Проєкт PsyHelpUA

Сюди можна звернутися, якщо у вас спостерігаються, зокрема, посттравматичний синдром, панічні атаки, тривожний стан тощо. Також фахівці можуть надати психологічну допомогу вашій дитині. Замовити сесію можна тут: https://psyhelp.info/

Інтернет-платформа «Хаб стійкості»

«Хаб стійкості» створений, щоб надавати послуги психологічної підтримки та публікувати дієві поради. За цим посиланням: https://resiliencehub.com.ua/ ви можете записатися на консультацію або поспілкуватися зі спеціалістом у режимі відеоконференції.

Як вберегти своє життя і життя близьких людей від потенційної небезпеки – вибуху мін, гранат та інших предметів, які можуть стати причиною травм чи навіть смерті? Відповідь на це питання для відвідувачів сайту підготував Відділ соціальної роботи по Київському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра».

Шкода, якої можуть завдати вибухонебезпечні предмети, що з’явилися на території нашої країни внаслідок війни, досить часто є непоправною, тому варто взяти на замітку інформацію щодо поводження з ними.

Правила поведінки з вибухонебезпечними предметами

Оминайте снаряди, які не розірвались. Під час обстрілу деякі снаряди можуть не спрацювати одразу, але вони готові вибухнути будь-якої миті. Ні в якому разі не можна підбирати такі «трофеї». Знайдені предмети, навіть цілком безпечні на перший погляд – дитячі іграшки, гаджети, що лежать на землі, можуть бути замаскованими вибуховими пристроями.

Категорично заборонено:

• наближатися до вибухонебезпечного предмета;
• пересувати його або брати до рук;
• розбирати, кидати, бити по ньому;
• розпалювати поряд багаття або кидати в нього будь-які предмети;
• приносити вибухонебезпечний предмет додому.

Маркування місця знаходження мін мають офіційні і неофіційні знаки. До офіційних знаків відносять зображення людського черепа з двома кістками та надписом «Обережно міни!» на українській та англійській мовах. Неофіційне маркування може бути у вигляді пов’язаної ганчірки на гілці дерева, акуратно складеної купи каміння, навмисно схрещених гілок, одягнутої банки на палиці та ін.

Потенційно небезпечними місцями, де значно підвищений ризик знаходження вибухонебезпечних предметів, є:

• колишні місця розташування військових;
• зайняті або покинуті військові об’єкти;
• покинуті та зруйновані будівлі;
• склади боєприпасів і бункери;
• ліси та поля, що не використовуються;
• вирви;
• території навколо мостів;
• водойми.

У разі мінного вибухового інциденту потрібно не рухатися і не падати на землю. Натомість слід сповістити про подію всіх навкруги, за можливості, ініціювати процедуру медичної евакуації та зателефонувати до Служби порятунку Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) та швидкої медичної допомоги.

Для збереження власного здоров’я і життя слід остерігатися таких ознак:

• видимі або частково видимі міни та вибухонебезпечні предмети;
• вирви від вибухів;
• залишені пакувальні матеріали від зброї;
• переплетіння дроту або колючий дріт;
• маркувальні знаки, стрічка, палиці;
• останки людей або тварин;
• будь-який тип попередження про мінну загрозу, як офіційний, так і не офіційний.

Якщо вам потрібно поїхати до незнайомої місцевості, перед виїздом слід детально спланувати поїздку, перевірити рівень заряду телефону, а також зібрати всю доступну інформацію про загрозу мін та інших боєприпасів на даній території.

Опинившись на мінному полі, необхідно дотримуватися наступних кроків:

• зупинитися, озирнутися;
• повідомити людям навкруги : «Міни!»;
• залишатися на одному місці;
• зателефонувати до ДСНС;
• чекати на допомогу.

У випадку, якщо доступної допомоги немає, потрібно продумати маршрут до безпечного місця та повернутися назад по власним слідам. При досягненні безпечного місця, необхідно позначити ділянку, щоб попередити про небезпеку, а також зателефонувати до ДСНС.

Про будь які потенційно небезпечні знахідки обов’язково слід повідомляти рятувальників за телефоном:

«101» – Служба порятунку Державної служби України з надзвичайних ситуацій;

«102» – Національна поліція України.

Наші контакти:

м. Харків, вул. Алчевських, 5

тел.: 098-711-55-08; 725-19-37 (38, 39)

сайт: http://dovira.kh.ua/

facebook: https://www.facebook.com/viddil.kievskiy

instagram: www.instagram.com/css.kievrajon

Авторка: Юр’єва Ірина Сергіївна, провідний фахівець із соціальної роботи відділу соціальної роботи по Київському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра»

Не варто знецінювати емоції

Кожен з нас десятки разів на день стикається з тим, що його «хочу» не можна задовольнити, але в нас є способи реагувати на це, допомогти собі та знайти інші варіанти. Ми можемо сказати собі, якщо, наприклад, з’ясували, що улюблена кава раптово закінчилася, що це неприємно, але так навіть краще для здоров’я. Усі ці захисти дитина лише вчиться напрацьовувати, і якраз у ті хвилини, коли плаче, та після цього. До того ж її мозок не дозрів, тож немає достатньо вольових якостей для стримування себе. Коли малюк заспокоюється, це стає тренуванням і для самоконтролю. Але вимагати від нього не плакати в цьому віці — те саме, що змушувати новачка підіймати важку штангу.

Найчастіше батьки не хочуть бачити сльози дитини, бо не можуть самі впоратися зі стресом. Навіть якщо вони знають, що все нормально, туманно згадують неприємні почуття під час власних дитячих істерик (якщо за це сварили, залишали наодинці, знецінювали). І тати з мамами роблять усе, щоб припинити сльози якомога швидше. Хтось починає критикувати: мовляв, причина не варта дірки з бублика. Хтось пропонує щось швидко робити, аби розв’язати проблему. Хтось карає або залишає дитину одну, щоб вона «викричалася». Але всі ці способи — не допомога малюкам, а спосіб захиститися для батьків. Значно краще татам і мамам усвідомлювати це, навчитися заспокоювати себе і залишатися спокійними, коли дитина плаче. Це — найскладніше щодо істерик.

Алгоритм поведінки батьків

Що ж робити під час істерики? Швидко заспокоїтися. Можливо, подихати чи зробити щось інше, що допомагає.

Присісти до дитини, проговорити її почуття. Бути просто поруч, коли градус емоцій зашкалює. Не реагувати на крики, вимоги, звинувачення — нині дитина не дуже розуміє, що говорить, і до неї не вдасться достукатися.

Запропонувати варіант виходу із ситуації, якщо він є. Нагадайте, що хочете допомогти. Але не спонукайте одразу перейти до дій, припинити плакати, не підганяйте.

Коли напруження спаде, але дитина ще плаче, ви можете розділити її почуття, а вона здатна буде прийняти підтримку. Часто батьки не розуміють, як це зробити, якщо вони самі нібито спричинили їх забороною чи відмовою. Якщо я співчуваю, маю скасувати своє рішення? А якщо не можу, мимоволі хочу тримати дистанцію, щоб не розчулитися. Це знову змішування дій та почуттів. Відмовлятися від рішення не треба. Але дитина плаче не через те, що не з’їла ще одну цукерку. А через те, що не змирилася з тим, що її бажання не задоволене, її очікування не справдилися. Цей досвід людина буде переживати багато разів, тож батьки можуть поспівчувати й підтримати. Якщо усвідомити це, не буде розбіжності між рішеннями та емпатією до дитини. 

Утіште сина чи доньку так, як це більше допомагає. Якщо всі пункти пройдено, істерика навряд чи триватиме понад пів години.

З дитиною, старшою за 5 років, варто спокійно та лагідно обговорити, що сталося, що вона відчувала, чому не могла зупинитися, що допомогло. Але зробіть це не одразу, а, наприклад, перед сном ввечері.

Ось кілька з них:

• «Обійманці». Гра за принципом «обійми мене сильніше, ніж я тебе».

• Вранці після того, як дитина прокинеться, попросіть її торкатися різних частин тіла, промовляючи їхні назви. Наприклад: «Доброго ранку, носику; доброго ранку, щічки; доброго ранку, вушка; доброго ранку, шийко; доброго ранку, плечики» тощо.

• «Поцілунки». Цілуйте лоб чи щоку дитини так, щоб послідовність поцілунків утворила різні форми, наприклад квадрат, трикутник чи овал.

• «Люлечка». Сядьте за дитиною, обіймаючи її за спинку, і погойдайтеся.

• «Сніговик». «Зліпіть» із тіла малечі уявного сніговика. Попросіть дитину напружити всі м’язи, наче вона замерзла. А потім нібито вийшло сонечко й почало пригрівати, сніговик починає танути, а малеча – розслаблятися.

• Малюйте на животику чи спині різні букви або фігури, а дитина нехай вгадує, що саме було намальовано.

• «Кенгуру». Сядьте своїм животом до живота дитини й міцно обіймайтеся.

• «Очищення». Торкайтеся тіла дитини, ніби сонечко чи вода проходять крізь нього і змивають та освітлюють усе, що напружує.

Головною метою заходу було ознайомити учасників з різними видами вибухонебезпечних предметів та правилами поводження з ними. Організатори нагадали присутнім основні алгоритм поведінки при надзвичайних ситуаціях та з вибухонебезпечними предметами. Наведено приклади як працюють міни, гранати та інші боєприпаси. Надано рекомендації до яких державних служб звертатися в разі виявлення небезпечних предметів.

Знаючи алгоритм поведінки з вибухонебезпечними залишками війни та мінами, кожен може допомогти людині і навіть врятувати їй життя.

Основні правила:

Якщо бачиш міну

1. Зупинись
2. Нечіпай
3. Відійди
4. Зателефонуй 101

Учасниці прийняли активну участь в заході,  отримали практичні навички та поради в подоланні або мінімізації стресу в різних життєвих ситуаціях. Вийшли за рамки свого буденного життя, присвятили час собі, щоб звернути увагу на свої почуття та емоційний стан. Отримали море позитивних емоцій, які допоможуть їм в майбутньому впоратись зі стресом і підвищити свою стресостійкість.