У зв’язку з дією в Україні воєнного стану та небезпекою через можливі обстріли м. Харкова прийом громадян здійснюється за попереднім записом.

Контактні дані:

✔️Відділ соціальної роботи по Індустріальному району м. Харкова

вул. Біблика, 20/8, тел.: 093 385 79 12, e-mail: industrialnyydovira@city.kharkiv.ua;

✔️Відділ соціальної роботи по Київському району м. Харкова

вул. Алчевських, 5, тел.: 098 711 55 08, e-mail: kyyivskyydovira@city.kharkiv.ua;  

                
✔️Відділ соціальної роботи по Немишлянському району м. Харкова

вул. Л. Каденюка, 11/1, тел.: 096 518 04 61, e-mail: nemyshlyanskyydovira@city.kharkiv.ua;              

  
✔️Відділ соціальної роботи по Новобаварському району м. Харкова

вул. Полтавський Шлях, 11, тел.: 068 066 21 88, e-mail: novobavarskyydovira@city.kharkiv.ua;                 

✔️Відділ соціальної роботи по Основ'янському району м. Харкова

вул. Богдана Хмельницького, 8, тел.: 067 195 31 41, e-mail: osnovyanskyydovira@city.kharkiv.ua; 

✔️Відділ соціальної роботи по Салтівському району м. Харкова

вул. Руслана Плоходька, 3, тел.: 063 465 88 03, e-mail: saltivskyydovira@city.kharkiv.ua;

✔️Відділ соціальної роботи по Слобідському району м. Харкова

вул. Г. Тарасенка,  42, тел.: 091 615 09 98, e-mail: slobidskyydovira@city.kharkiv.ua;                                 

✔️Відділ соціальної роботи по Холодногірському  району м. Харкова

вул. Полтавський Шлях, 46, тел.: 066 707 53 10, e-mail: kholodnohirskyydovira@city.kharkiv.ua;

✔️Відділ соціальної роботи по Шевченківському  району м. Харкова

м-н Свободи, 5, 6 під’їзд, 8 поверх, тел.: 066 194 24 19, e-mail: shevchenkivskyydovira@city.kharkiv.ua

Кортизол - це гормон, який виробляється наднирковими залозами і відіграє ключову роль у регуляції стресу, метаболізму, імунної функції та інших важливих процесів. Його часто називають «гормоном стресу», оскільки рівень кортизолу підвищується у відповідь на фізичний або емоційний стрес.

7 простих рекомендацій, які допоможуть знизити кортизол:

1. Фізична активність.

Регулярні помірні фізичні вправи, такі як йога, плавання або прогулянки, допомагають знизити рівень кортизолу, покращуючи циркуляцію крові та зменшуючи стрес. Рекомендується займатися фізичною активністю не менше 30 хвилин 3-5 разів на тиждень.

2. Медитація.

Підходить не всім - це правда. Однак якщо це подобається, то можливо пригнічити вироблення кортизолу та підвищити рівень серотоніну, гормону гарного самопочуття.

3. Зменшення споживання кофеїну.

Кофеїн - це стимулятор, який підвищує рівень кортизолу в крові. Це пояснює почуття неспокою, нервозності та тривоги, які виникають, коли випиваєш одну чашку або більше, ніж потрібно. Скорочення вживання напоїв в яких міститься кофеїн може бути одним із найшвидших способів знизити рівень кортизолу. 

4. Заняття улюбленою справою.

Всього 10 хвилин на день, присвячених улюбленій справі, можуть суттєво знизити рівень стресу.

5. Якісний сон.

Недостатній або поганий сон може призвести до підвищення рівня кортизолу. Важливо дотримуватися режиму сну та забезпечити собі достатній відпочинок. 

6. Збалансоване харчування.

Збалансована дієта з високим вмістом овочів, фруктів, цільнозернових продуктів і білків допомагає підтримувати рівень гормону стресу в нормі. Важливо уникати надлишку цукру і кофеїну. Включіть до раціону продукти, багаті антиоксидантами, наприклад, ягоди і зелені листові овочі, вони стимулюють зниження кортизолу.

7. Соціальні зв’язки.

Обійми та спілкування з близькими можуть сприяти виробленню окситоцину, який знижує рівень кортизолу. Витрачайте час на спілкування з друзями та родиною. 

У дворічному віці дитина схильна вимагати. Це нормальна поведінка для даного віку, вона минає з подальшим розвитком малюка. Але якщо і в шкільному віці ви постійно чуєте від дитини: «Купи мені...», «Дай мені...», «Мені потрібно...», вам варто звернути увагу на причини її поведінки.

Причини вимогливої поведінки дитини

Деякі діти не вміють співвідносити свої потреби з потребами тих, хто їх оточує, вони вимагають і маніпулюють, проявляючи надзвичайно корисливу поведінку (найчастіше це проявляється в підлітковому віці). На це є багато причин. Наприклад, складні емоційні ситуації, такі як розлучення батьків. Психологічні травми (особливо сексуального характеру), отримані в ранньому віці, можуть призвести до формування нарцисичної поведінки. Вона служить для дитини захистом від неприємних емоцій. Часто батьки мимоволі провокують вимогливість, потураючи всім примхам малюка. Так вони прагнуть показати свою любов (особливо, якщо вони проводять з дитиною недостатньо часу). Вони також надмірно балують малюка, тому що в дитинстві були позбавлені певних благ. Нарешті, батьки можуть загладжувати свою провину перед дитиною за своє розлучення. На жаль, їх зусиль ніколи не буває достатньо: скільки б вони не давали, дитина вимагає більше.Батьки можуть неусвідомлено показувати дитині приклад нарцисичної поведінки.

Якщо один або обоє батьків схильні до егоїзму й верховенства в сім'ї, малюк робить висновок, що так можна домогтися бажаного. Батьки, які мають завищені очікування, теж провокують вимогливість. Зневажливе ставлення до малюка часто формує в нього нарцисичні моделі поведінки, особливо в ранньому віці. Якщо мама не може або відмовляється задовольнити потреби дитини, з часом це може призвести до затримок розвитку її психіки. У більшості випадків справжня причина вимогливої поведінки дитини полягає в постійному відчутті того, що всі навколишні їй щось винні. Дитина відчуває, що життя несправедливе, і навколишні заборгували їй усе, чого їй не вистачає: виховання, любові, знання тощо. Якщо дитині бракує якогось із цих базових елементів, вона почувається обділеною, що згодом викликає почуття злості та  фрустрації. Вона не знає інших способів задовольнити свої потреби, тому постійно вимагає, щоб її бажання негайно виконували. І це призводить до ще більшого почуття незадоволеності, оскільки справжню причину такої поведінки не усунуто. Іноді в дітей розвивається подібна поведінка сама по собі, без впливу батьків. Причини цього до кінця не з'ясовані, але вчені припускають, що це пов'язано з розладами нервової системи. Крім того, на дітей суттєво впливає матеріалістично налаштоване суспільство. Наприклад, дитина, схильна до булінгу в школі прагне до володіння речами, які допоможуть їй підвищити свій статус у колективі.Незалежно від причин, вимоглива поведінка дитини проходить своєрідний цикл, коли інші її потреби не задовольняються через те, що з нею важко знайти спільну мову. Однолітки уникають дитини, і в неї виникають проблеми з колом спілкування; вчителі втрачають терпіння, і її  успіщність у школі падає. Це, у свою чергу, негативно впливає на самооцінку дитини, і вона компенсує це все більшою й більшою потребою в речах, намагаючись з їх допомогою повернути свій статус і цінність як особистості.

Цикл вимогливої поведінки

Зазвичай люди навіть у дорослому віці не можуть самостійно припинити цикл вимогливої поведінки, не вдаючись до допомоги фахівця, оскільки помилкове мислення значно їх обмежує. Серед помилок мислення дітей з вимогливою поведінкою найбільш поширені такі:

Спотворення реальності. Вимогливі діти буквально пізнають навколишній світ крізь призму свого болю й сорому. Вони не можуть інтерпретувати ситуації з позиції здорового глузду, оскільки їх самолюбство травмоване.

Зміни настрою. Діти схильні до частих змін настрою, тому що вони коливаються між прагненням поводитися добре й необхідністю висловити почуття злості чи смутку через те, що їхні потреби не реалізовані. Для дитини незадоволення своїх потреб рівнозначне відмові.

Неконтрольовані імпульси. Через загострене самолюбство дитина дуже чутлива до зовнішніх подразників, оскільки відчуває від них загрозу. Крім того, вона відчуває необхідність у задоволенні, тому хоче відразу ж отримувати бажане.

Нездатність до співчуття. Дитина так схильна до почуттів болю, сорому й незадоволеності, що не може приймати чужу точку зору.

Відмова. Вимоглива поведінка – це спосіб відволіктися від болю, який дитина відчуває глибоко всередині. Усі спроби виправити її поведінку призводять до того, що вона відмовляється брати на себе будь-яку відповідальність Це відбувається тому, що будь-яка критика викликає в неї почуття болю й сорому. У таких випадках вона звинувачує у своїй поведінці зовнішні обставини замість того, щоб прийняти відповідальність за свою поведінку. Дитина стверджує, що в її поведінці винні ви, а не вона. При цьому вона часто впадає в істерику, щоб відволіктися від неприємних відчуттів.

Потреба в тому, щоб дитину вважали особливою. Вона фантазує про необмежене багатство, владу, помсту й відчуває величезне прагнення до того, щоб її вважали особливою, дозволяли їй більше, ніж іншим.

Проблеми з ідеалізацією та знеціненням. Вимоглива дитина часто ідеалізує важливих для неї людей, стверджуючи, що вони чудові, особливі, найкращі. Але як тільки ці люди закликають її до відповідальності за свою поведінку, вона їх знецінює.

Як працювати з вимогливою дитиною

Учителі та психотерапевти при роботі з вимогливими дітьми повинні не тільки визначити спотворення в мисленні, але також знайти індивідуальний підхід, щоб припинити цикл вимогливої поведінки. До дітей з нарцисичними рисами характеру потрібен інший підхід, ніж до дітей з психічними розладами або соціальними проблемами. Зокрема, діти з нарцисичними рисами більше зацікавлені в увазі та співчутті вчителя або психотерапевта, ніж у зміні власної поведінки. Учителі та психотерапевти повинні зосередитися на тому, щоб розвинути в дитини соціальні навички та співчуття, бо тільки через прийняття точки зору інших людей дитина зможе припинити свою нездорову поведінку та звернути увагу на свій внутрішній біль. Для цього потрібно з дружньої позиції показати дитині, що її поведінка неефективна. Так вона зможе переоцінити свою поведінку, не відчуваючи при цьому, що її звинувачують. Установлюючи довірливі взаємини з дорослими, котрі виявляють до неї турботу, дитина починає почуватися в достатній безпеці для того, щоб досліджувати справжні причини своєї поведінки. Після цього вона готова виробити нові моделі поведінки, які припиняють негативний цикл і роблять її життя вільнішим і радіснішим.

Діти із задоволенням обирали малюнок, який їм припав до смаку, а потім ретельно перетворювали у неповторний витвір мистецтва. Надзвичайна цінність заходу ще і в тому, що в останні складні роки у харківських дітей стало дуже мало можливості познайомитися і поспілкуватися, сидячи поруч і займаючись спільною справою не з допомогою гаджета, а вживу. Задоволені усмішки та щирі слова подяки були найкращим свідченням того, що дітлахи з величезним задоволенням провели час і створили собі унікальну картину, яка буде нагадувати про чудове свято – День захисту дітей!

Великі очікування, покладені на дитину, можуть бути корисними, але в той же час надмірний тиск може мати шкідливі наслідки. У даній статті зазначаються п'ять явних ознак того, що ви здійснюєте занадто великий тиск на дитину.

1. Ви критикуєте частіше, ніж хвалите

Зосереджуючи свою увагу на помилкових і неправильних учинках дитини, ви не помічаєте правильних. Багато батьків ігнорують хоргошу поведінку дитини лише тому, що вважають, що дітей не треба хвалити за те, що вони поводяться належним чином, а необхідно примушувати їх ставати «кращими». Проте дуже велика кількість критики може мати наслідки, які травмуватимуть особистість дитини. Намагайтесь відзначати ті моменти, коли дитина поводиться добре, щоб кількість  похвал на її адресу (з вуст усіх членів сім'ї) перевищувала кількість критики – у кожній зі сфер її життя.

2. Ви контролюєте діяльність дитини до найдрібніших подробиць

Батьки, які надмірно тиснуть на дітей, ризикують перетворитись на тих, хто постійно намагається перестраховуватись. Якщо ви пильно стежите за щоденними заняттями своєї дитини, такими як уроки, домашні обов'язки, ігри тощо, і при цьому прагнете переконатись, що вона все робить правильно, ви, імовірно, надмірно тиснете на неї. Хоча дуже важливо брати участь у житті дитини, занадто пильна увага до її занять може мати негативні наслідки.Якщо ви хочете, щоб ваша дитина  була усіпшною, дозвольте їй робити  полмилки й зіштовхуватись із їх природними наслідками. Хоча, може, й важко спостерігати за тим, як дитина отримує погану оцінку за контрольну роботу, до якої вона абсолютно не підготувалась, або за тим, як вона втрачає можливість, бо не докладає достатньо зусиль, іноді такі наслідки можуть стати для неї кращими уроками

3. Ви переконані, що будь-яка ситуація має життєво важливі наслідки

Якщо ви кажете дитині, що більшість ситуацій вимагають підходу «пан або пропав», ви, напевно, занадто сильно тиснете на неї.Висловлювання типу «Якщо ти не заб'єш гол у цій грі, тренер не буде випускати тебе в основному складі» або «Ти повинен отримати 12 за цю контрольну, якщо хочеш потрапити на шкільну дошку пошани», дають дитині зрозуміти, що в неї є лише один шанс, щоб домогтись успіху.Так, у житті бувають ситуації, коли така точка зору реалістична, наприклад, коли у випускника школи з'являється можливість пройти співбесіду для вступу у престижний університет – і все ж ситуації, коли є лише один шанс на успіх, зустрічаються рідко.Проте, для багатьох батьків входить у звичку розглядати кожний тест, змагання чи виступ як найважливіший у житті. Намагайтесь нагадувати собі й дитині, що в житті є безліч можливостей для успіху, і окремий результат не здатний перекреслити все.

4. Ви порівнюєте дитину із друзями та ровесниками

Постійно нагадуючи своїй дитині: «Твоя сестра перемогла на олімпіаді з математики, тому що вона старанно займалась» або «Ти помітив, скільки голів забив сьогодні Максим? Я думаю, що ти можеш забивати більше, ніж він, якщо будеш частіше тренуватись», постійно порівнюючи її з іншими дітьми, ви ставите дитину в безперервну конкуренцію з оточуючими, не враховуючи її індивідуальності.Коли дітей порівнюють з іншими, тим самим піддаючи тиску, це знижує їх готовність робити щось, у чому вони не досягають успіху. Вони можуть відмовлятись грати у футбол, якщо не бігають швидше за всіх, або відхиляють пропозицію про участь у математичній команді, якщо хтось із учасників розумніше, ніж вони. Надихайте дитину ставати кращою, конкуруючи із самою собою. Кажіть про те, як важливо вчитись і практикуватись, щоби ставати краще сьогодні, ніж учора, – незалежно від того, як справляються з цим оточуючі.

5. Ви часто втрачаєте самовладання

Надмірно тиснучи на дітей, батьки часто й самі зазнають подібне відчуття. Коли діти не відповідають їхнім очікуванням, вони швидко досягають стану розчарування та пригніченості. Якщо ви виходите з рівноваги, тому що ваша дитина не така хороша, як вам хочеться, ви, імовірно, занадто сильно тиснете на неї. Можливо, ваша дитина не стане видатним автогонщиком і не буде кращим випускником свого класу. Але якщо ви на неї тиснете, щоб вона стала тим, ким зовсім не хоче бути, це лише викличе стресовий стан у всіх членів сім'ї. Знайдіть конструктивний баланс, який дозволить вам надихати дитину ставати краще, не примушуючи її відповідати вашим нереалістичним очікуванням.

Одна із проблем, з якою зіштовхуються підлітки, – це свідоме нанесення ушкоджень самим собі. Батьків це може дуже налякати, проте із цією проблемою можна впоратися за допомогою досвідченого фахівця. Що ж повинні робити батьки, коли їм стає відомо про те, що їхня дитина завдає собі шкоди (у тій чи іншій формі, у тій чи іншій мірі)?

Ось деякі поради, які допоможуть батькам розібратися з тим, чи дійсно дитина шкодить собі, чи бажає якось "модифікувати" своє тіло.

Якщо ви виявили самоушкодження в дитини:

Не панікуйте, але поставтесь до цього серйозно. Ви повинні розуміти, що самоушкодження не означають, що ваша дитина бажає покінчити життя самогубством. Хоча цей варіант не варто відкидати, багато підлітків наносять собі пошкодження для того, щоби позбутися психологічного тиску, стресу та впоратися зі своїми життєвими проблемами. Більшість підлітків роблять це, щоб зняти напругу, а не нанести реальну шкоду. Але це не означає, що до самоушкодження треба поставитись несерйозно. Фахівець зможе допомогти вашій дитині знайти нові, конструктивні способи того, як упоратися зі стресом і подивитись на ситуацію, що склалась, під іншим, більш оптимістичним кутом.

Зверніться по допомогу. Якщо ваша дитина хоче покінчити життя самогубством або сильно поранена, негайно зверніться по медичну допомогу. Якщо дитина не має суїцидальних намірів, знайдіть психолога або психотерапевта, який уміє працювати з дітьми, що завдають собі шкоди.

Якщо ви вважаєте, що ваша дитина має суіцидальні гнаміри  не залишайте її на самоті. Дотримуйтеся призначень, які дасть вам лікар (психотерапевт). Як тільки ви будете впевнені в тому, що ваша дитина знаходиться в безпеці, ви повинні стати важливою частиною процесу її зцілення.

Ось що можуть зробити батьки в таких ситуаціях:

1. Слухайте та співпереживайте. Деякі дорослі вважають, що проблеми їхніх дітей не настільки важливі, як проблеми дорослих. Пам'ятайте про те, що проблеми вашої дитини сприймаються нею як величезні й життєво важливі. Поставте себе на її місце, щиро співчувайте їй.

2. Кажіть про її рани спокійно. Не реагуйте занадто бурхливо, інакше вашій дитині буде некомфортно з вами. Дуже важливо бути відкритими, поставитися з розумінням. Дитина повинна продуктивно спілкуватися з батьками та психологом, психотерапевтом чи іншим фахівцем, якщо ви хочете, щоб вона припинила вдаватись до самоушкодження.

3. Знайдіть час для своєї дитини. Коли ваша дитина буде отримувати необхідну допомогу, вона повинна розуміти й бачити, що ви турбуєтеся про неї. Навіть підлітки, які ховаються за масками байдужості, цінують підтримку своїх батьків.

4. Станьте неупередженим джерелом підтримки. Ваша дитина повинна знати, що з вами можна розмовляти про життєві проблеми, у тому числі і про самоушкодження, не боячись піддатись осуду й жорсткій критиці.

5. Переконайтеся, що рани загоюються правильно, при необхідності зверніться до лікаря.

Важливо, щоб ваша дитина займалася із практичним психологом або психотерапевтом, який спеціалізується на допомозі дітям, які завдають собі шкоди.

Обговоріть проблеми своєї дитини зі шкільним психологом. Фахівець допоможе їй упоратися із проблемами у школі, завжди вислухає й буде стежити за безпекою вашої дитини.

Знайдіть психолога або психотерапевта і для себе. У такий нелегкий період ви не завжди будете знати, що робити. Індивідуальні або сімейні консультації обов'язково підуть вам на користь.

В умовах військових дій наше тіло працює на максимальній потужності. Гормони стресу, задача яких мобілізувати тіло в критичній ситуації, також мають свій «термін придатності». Тому ми можемо спостерігати сильні коливання настрою від тривоги, злості, приливу оптимізму до повного спустошення і виснаження. Важливо усвідомити, що це абсолютно закономірні стани, які з часом змінюють один одного. З кожним із них можна і треба працювати.

У цей час важливо формувати залученість у своє життя. Якщо особистість втрачає інтерес до життя – це ознака того, що вона втратила інтерес до самого себе. Це знижує рівень життєвої енергії та здатність справлятися зі стресом і життєвими викликами. При відчутті що життєва енергія знижена, необхідно зробити просту вправу – написати в формі спонтанного листа п`ять причин, заради яких ви хотіли б прокинутися завтра вранці. Це має бути те, що дійсно цікаво і цінно для людини. І, прокинувшись, потрібно виконати не менше трьох пунктів, з описаних п`яти.

Бережіть себе і своїх близьких!

Його мета – підтримати ідею рівності та нульової толерантності до дискримінації за ознакою статі через особисті історії боротьби зі шкідливими упередженнями.

Як долучитися?

Заповніть Google-форму та поділіться власним досвідом подолання гендерних стереотипів – на роботі, в родині чи повсякденному житті: https://forms.gle/epjvUTzTp1xxAtYb8

За бажанням опублікуйте допис на своїй сторінці у Facebook, додавши хештеги: #БезСтереотипів #РазомБезСтереотипів #16ДнівПротиНасильства

Позначте сторінку Національна соціальна сервісна служба України.

Найцікавіші матеріали будуть опубліковані на наших ресурсах у межах серії «Життя без стереотипів».

Челендж триває до 24 листопада 2025 року (включно).

Поради, які допоможуть мати хороші стосунки з іншими, наприклад з рідними, друзями і колегами по роботі.

Прощайте інших

Усі ми помиляємося. Іноді ми ображаємо інших, а іноді вони ображають нас. Тому нам треба вчитися прощати одне одного. Прощаючи, ми позбуваємося негативних почуттів до людини, яка нас образила. Ми не віддаємо їй "злом за зло" і не нагадуємо їй раз у раз про те, що вона зробила. А що, коли хтось завдав нам такого сильного болю, що ми не можемо переступити через образу? Тоді нам треба наодинці поговорити з цією людиною. Варто пам`ятати, що наша мета – відновити добрі стосунки, а не довести свою правоту.

Поважайте інших і не будьте гордими

Якщо ми не горді і поважаємо людей, їм буде приємно в нашому товаристві. Ми ставимось до них з добротою, і вони знають, що ми не образимо їх навмисно. Але якщо ми вважаємо себе ліпшими від інших або завжди наполягаємо на своєму, в нас будуть непорозуміння і конфлікти з іншими. Гордим людям важко знайти друзів.

Не будьте упередженими

Національність, мова, соціальне становище чи колір шкіри не роблять одних людей кращими за інших. Якщо ми ставимося до інших з добротою і поважаємо їхню гідність, то сприяємо їхньому і своєму щастю.

Будьте лагідними

Якщо ми лагідні, інші почуваються з нами невимушено. Вони не бояться бути щирими та відвертими і навіть не погоджуватися з нами, бо знають, що ми спокійно відреагуємо на їхні слова. А якщо хтось розізлиться на нас, наша лагідність допоможе розрядити атмосферу.

Будьте щедрими і вдячними

Сьогодні багато людей люблять гроші і думають тільки про себе. Однак лише ті, хто щедро ділиться з іншими, є по-справжньому щасливими. Чому? Тому що люблять людей більше, ніж речі. Вони також вдячні тим, хто щедрий до них. Запитайте себе: "З ким мені більше подобається бути: зі скупою і невдячною людиною чи з тим, хто щедрий і цінує те, що роблять для нього інші?" Який можна зробити висновок? Будьте такими, якими б хотіли бачити інших. 

Емоційний зв'язок між батьками й дитиною – ключ до довірливих, сповнених любові взаємин. Прихильність дитини до батьків – це не даність, а результат тривалого процесу. Тому одноразовий прояв любові до дитини й турботи про неї ще не означає, що дитина буде прив'язана до вас. Із іншого боку, й окремі конфлікти з дитиною не означають, що тепер емоційний зв'язок із нею порушений.Якщо дитина зможе сформувати безпечну прихильність до вас, це буде багато в чому корисним для неї. Діти, котрі встановили сильний емоційний зв'язок із батьками, мають вищі самооцінку й успішність у школі, краще ладнають із людьми й управляють стресом.Батьки можуть допомогти дитині розвинути безпечну прихильність. Для цього потрібно дотримуватися таких правил.

Будьте надійною опорою для дитини

Поруч із вами дитина має почуватися в безпеці. Оточіть її турботою й дайте їй відчути себе комфортно, коли вона хворіє або засмучена. Якомога частіше будьте поруч із дитиною, коли вона цього потребує. Відчуваючи себе в безпеці, дитина може самостійно досліджувати навколишній світ: вона знає, що в будь-який момент повернеться до вас і знову відчує себе під захистом. Заохочуйте дитину пробувати щось нове. Показуйте, що ви вірите в те, що їй під силу впоратися з новими завданнями самостійно. Але водночас будьте поруч, якщо дитина почувається некомфортно.

Будьте уважні до дитини

Приділяйте час дитині і взаємодійте з нею один на один. Знайдіть ігри й заняття, якими ви можете займатися удвох із дитиною, отримуючи від цього задоволення. Знаходьте час, щоб вислухати дитину й поговорити з нею про те, що їй цікаво. Дайте дитині змогу самій обирати заняття відповідно до її інтересів, не нав'язуйте при цьому свою думку. Важливо не те, скільки часу приділяти взаємодії, – важливо засвідчувати свою прихильність до дитини і приділяти їй увагу. Візуальний і тактильний контакт, дружелюбність та посмішка допоможуть вам зміцнити емоційний зв'язок із дитиною.

Будьте передбачувані

Дітям потрібен розпорядок дня, щоб вони почувалися впевнено й безпечно. Звичний розпорядок прийому їжі, сну й інших щоденних занять допомагає дитині розвинути навички дисципліни й відчути себе в безпеці. Коли дитина знає, що відбуватиметься далі, це допомагає їй самостійно переходити від одного заняття до іншого.

Будьте чуйними у ставленні до дитини

Запитуйте себе: «Що зараз відчуває дитина?» або «Як це виглядає в очах дитини?». Не думайте, що дитина бачить події так само, як і ви. Не поспішайте робити за неї висновки. Спостерігайте за дитиною – і ви зможете побачити те, що відбувається, її очима.

Будьте емоційно відкритими

Дитина повинна мати змогу спостерігати, як ви демонструєте різні емоції. Коли ви бачите її, виявляйте радість і посміхайтеся. Коли ви чимось засмучені, не ховайте від неї сліз. Ваша емоційна відкритість допоможе дитині розуміти й виражати свої емоції. Якщо в неї виникатимуть ті чи інші почуття, вона не буде їх приховувати або прикидатися.

Не приймайте поведінку дитини близько до серця

Багатьом батькам стає боляче, якщо дитина відштовхує їх, утікає або відмовляється від обіймів. Коли дитина вчиться словесно виражати свої емоції, ви можете почути від неї: «Ти зла!», «Я тебе ненавиджу!» або навіть «Ти мені більше не мама!». Не сприймайте ці слова буквально: так дитина висловлює свої страх, злість, розчарування та інші негативні емоції. Вона ще не вміє робити це правильно.

Стежте за єдністю ваших слів і дій

Наприклад, коли ви вранці заходите в кімнату дитини, скажіть їй: «Доброго ранку! Як тобі спалося? Я сумувала за тобою, поки ти спала! Ти – найкраща дитина у всьому світі. Уставай, і давай прогуляємося». Дитина повинна відчути чіткий зв'язок між вашими діями й голосом.

Покажіть дитині свої очікування від її поведінки

Поводьтеся з дитиною так, ніби вона діє саме відповідно до ваших очікувань. Коли ви приходите забирати дитину з дитячого садка, а вона просто повертає голову у вашу сторону, уявіть, що вона тягнеться до вас, щоб обійняти, і посміхається. Посміхніться дитині, простягніть до неї руки і скажіть: «Привіт! Я чекала на тебе! Іди до мене, я тебе обійму!».

Дозвольте дитині виявляти ініціативу

Маленькі діти часто відчувають себе центром Всесвіту. На певному етапі розвитку дитини це нормально, більш за те, – дитині важливо прожити цей етап. Це допомагає їй розвинути почуття власної гідності та краще зрозуміти саму себе. Якщо батьки підтримують дитину на цьому життєвому етапі, вони допомагають їй стати самостійнішою. Дозволяйте дитині брати ініціативу (а разом з нею – відповідальність) на себе. Можна навіть підіграти дитині й на деякий час помінятися ролями: вона буде батьком, а ви – дитиною.

Установлюйте зоровий контакт

Якщо дитина уникає зорового контакту – продовжуйте з нею над цим працювати, але не примушуйте до цього дитину. Із маленькими дітьми можна гратися, закриваючи очі долонями, а потім відкриваючи їх. Ігри розслаблюють дитину, і від цього вона легше звикає до зорового контакту з вами.

Терпляче ставтеся до дитячих примх та істерик

Під час таких проявів поганої поведінки не кричіть на дитину, не йдіть від неї. Дитина хоче, щоб ви були поруч. Її поведінка зміниться, коли вона навчиться краще розуміти й виражати свої почуття. Реагуйте на її поведінку позитивно. Говоріть із дитиною, наприклад: «Мені здається, ти хочеш до тата», «Хочеш, щоб я не йшла, а залишилася з тобою?». Якщо ви віддалятиметеся від дитини в такі моменти, то тільки погіршите ситуацію. Натомість варто м'яко встановити для дитини кордони: «Я б хотіла, щоб ти посиділа в мене на колінах, але мені потрібно тебе бачити, тому я сидітиму поруч». Залишайтеся із дитиною, розмовляйте з нею, поки вона не заспокоїться. Це не означає, що ви потураєте примхам дитини й піддаєтеся на її провокації, – зрозуміло, за винятком того, що мета дитини в тому, щоб бути поруч із вами.Іноді вам справді потрібно буде піти (наприклад, коли в сім'ї є молодша дитина і вам треба доглядати за нею). Ваша старша дитина з часом зрозуміє це.Будьте особливо уважні, якщо дитина ніколи не впадає в істерики й не демонструє поганої поведінки. Можливо, вона не вміє говорити про свої потреби й очікує вашої допомоги, щоб навчитися виявляти свої почуття.

Показуйте прихильність до дитини, навіть якщо не можете завжди бути поруч із нею

Якщо ви не можете завжди бути поруч із дитиною (наприклад, якщо ви з чоловіком розлучені й дитина не живе з вами), це не повинно впливати на ваші з нею взаємини. Дитина може бути прив'язана і до своєї нової сім'ї, і до вас. Вигадайте особливий ритуал, коли ви прощаєтеся з дитиною до наступної зустрічі. Це додасть дитині впевненості. Вона розумітиме, що ви можете бути засмучені тим, що вам доводиться розлучатися. Але якщо ви покажете, що ви не засмучені, вона теж збереже спокій. Якщо є змога, привчайте дитину проводити більше часу без вас, поступово збільшуючи термін між вашими зустрічами. Однак перший час після розлучення або переїзду проводьте багато часу з дитиною – це допоможе їй звикнути до життєвих змін. Деяким дітям добре допомагає, якщо поряд із ними завжди будуть улюблена іграшка або предмет, до якого вони звикли.

Ви не зможете своєю любов'ю зіпсувати дитину

Чим більше дитина почуватиметься в безпеці, тим більш самостійною вона стане в майбутньому. Що більше турботи й уваги ви виявлятимете у ставленні до дитини, то менше вона вдаватиметься до поганої поведінки, щоб привернути вашу увагу. Ваше спілкування з дитиною стане глибшим, а емоційний зв'язок між вами – міцнішим.Стійкий емоційний зв'язок дитини з батьками дає їй велику користь у міру її зростання й розвитку. Ваші турбота, душевна теплота й передбачуваність у діях вселять у дитину впевненість і сприятимуть тому, щоб вона самостійно досліджувала навколишній світ.