Деякі діти бувають надзвичайно чутливими. Їм потрібен час, щоб звикнути до нової обстановки, людей і ситуацій. Наприклад, якщо дитина вперше йде до школи або спортивної секції, вона муситиме звикнути до нової обстановки і отримуватиме насолоду від відвідин шкільних чи спортивних занять тільки через певний час.Час від часу кожна дитина відчуває страх. Маленькі діти, досліджуючи навколишній світ, здобувають новий досвід і стикаються з певними труднощами або несподіваними обставинами, які можуть їх злякати. Це невід'ємна складова дорослішання й розвитку. Однак іноді дитина відчуває ірраціональний страх перед найнесподіванішими речами. Наприклад, боїться звуку сирени пожежної машини або швидкої допомоги, комах тощо.

Дитячі страхи – це поширене явище

Як стверджують психологи, 43 % дітей віком  6–12 років схильні боятися. Найпоширенішим у цьому віці є страх темряви, надто коли дитину залишають наодинці в темній кімнаті. Також діти часто бояться тварин, наприклад, великих собак, що голосно гавкають. Деякі діти бояться вогню, висоти або грози. Іноді діти, надивившись новин по телевізору або в Інтернеті, лякаються грабіжників, викрадення або війни. Якщо дитина недавно пережила втрату або серйозну хворобу родича, її може охопити хвилювання про здоров'я близьких. Зазвичай ці страхи минають у підлітковому віці. Більшість із цих страхів не надто сильні і поступово згасають.

Що таке фобії

Іноді страхи так загострюються, що перетворюються на фобії. Це сильні й ірраціональні страхи, що заважають у повсякденному житті. Наприклад, страх шестирічної дитини перед собаками може викликати в неї настільки сильну паніку, що вона взагалі відмовлятиметься виходити надвір. У 10-тирічному віці дитина може бути так стурбована новинами про серійні вбивства, що наполягатиме, щоб спати разом із батьками.У деяких дітей у цьому віці виникає страх спілкування з людьми, яких вони зустрічають у повсякденному житті. Така сором'язливість може перешкодити дитині знайти друзів у школі або спілкуватися з більшістю дорослих, особливо незнайомими. Такі діти можуть навмисно уникати соціальних ситуацій (наприклад, Днів народження друзів), їм буває важко спілкуватися з будь-ким, крім членів своєї сім'ї.Часто в дітей у цьому віці виникає страх ізоляції. Іноді цей страх посилюється, коли сім'я переїжджає в інше місто або дитина переходить у нову школу. Дитина може боятися їхати в літній табір або навіть ходити в школу. Така фобія може мати й фізичні симптоми, наприклад, головні болі або болі в животі. Усе це призводить до того, що дитина замикається в собі і стає пригніченою.У віці 6–7-ми років дитина зазвичай уперше дізнається про смерть, у зв'язку з чим у неї може з‘явитися новий страх. Коли вона розуміє, що, в кінцевому підсумку, усі смертні – і її батьки, і вона сама – її занепокоєння може посилитися. У деяких випадках така заклопотаність смертю буває дуже болісною.

Як упоратися зі страхами й фобіями

На щастя, більшість фобій піддаються лікуванню. Фобії зазвичай не є ознакою серйозних психічних захворювань, що потребують тривалого курсу психотерапії. Але якщо занепокоєння дитини довго не минає й заважає їй насолоджуватися повсякденним життям, їй варто надати професійну допомогу психолога або психотерапевта, який спеціалізується на лікуванні фобій.У ході лікування фобій багато психотерапевтів пропонують дитині зустрітися з джерелом своїх страхів у безпечних дозах. Наприклад, якщо дитина боїться собак, терапевт може під час розмови показати їй фотографії собак або відео з ними, а потім – запропонувати дитині поспостерігати за собаками з вікна. Нарешті, психотерапевт може в присутності дорослих погратися декілька хвилин із маленьким цуценям. Після цього дитина почуватиметься набагато краще в присутності собак.Цей процес називається десенсибілізацією: дитина поступово стає менш чутливою до джерела свого страху щоразу, коли стикається з ним. У підсумку дитина припинить уникати ситуацій, які стали причиною її фобії. Хоча цей процес збоку виглядає як само собою зрозумілий, здійснювати його потрібно тільки під наглядом професіонала.Іноді психотерапія допомагає дітям стати впевненішими й менш схильними до страхів. У стресових ситуаціях дитині можуть стати в нагоді дихальні вправи й техніки релаксації.Іноді лікарі рекомендують антидепресанти як додатковий засіб, хоча їх ніколи не застосовують як єдиний засіб лікування. Вони допомагають зняти тривогу й панічні атаки, пов'язані з фобіями.

Як батьки можуть допомогти дитині

Розгляньмо декілька способів, як батьки можуть допомогти дитині впоратися зі страхами й фобіями:

поговоріть із дитиною про її тривоги і виявіть співчуття. Поясніть їй, що багато дітей має страхи, але з вашою підтримкою вона обов'язково навчиться давати їм раду;

не применшуйте страхи вашої дитини і не висміюйте їх, особливо в присутності її однолітків;

не примушуйте дитину виявляти хоробрість. Їй може знадобитися час, щоб упоратися зі своїми страхами. Крім того, ви можете ненав'язливо заохочувати її подивитися в очі страху й не уникати ситуацій, які її лякають.

Головне – не наполягати на цьому.Страхи – це нормальна частина життя дитини, реакція її психіки на реальну або уявну загрозу, джерело якої знаходиться в навколишньому світі. Тому батьки повинні підтримати дитину в таких ситуаціях. Розмовляючи з нею про її страхи, батьки повинні визнавати їх, але не посилювати й не применшувати. Заспокойте дитину й запропонуйте їй способи впоратися зі страхами. Довірливе спілкування та підтримка – ефективний метод боротьби зі страхами. Якщо це не допомогло, страх може перерости у фобію, і тоді кращим засобом допомоги буде залучення професіоналів.

Традиції і правила в різних сім'ях відрізняються. Наприклад, зв'язок між вами й вашими дітьми може мати суттєву різницю порівняно з родиною ваших друзів. Це означає, що діють різні типи взаємин між батьками й дітьми.

Безпечні взаємини

Діти почуваються в безпеці поряд із батьками й упевнені, що ті про них подбають. Безпечні взаємини формуються, коли батьки постійно реагують на потреби своїх дітей.

Діти, які мають такі стосунки зі своїми батьками, з великою імовірністю виростуть самостійними та впевненими. Вони добре взаємодіють зі своїм оточенням і здатні регулювати власні емоції.

Взаємини, яких уникають

Діти почуваються невпевнено, бо батьки не реагують на їхні потреби. Найменші члени родини змушені виявляти самостійність і піклуватися про себе самотужки.

Такі взаємини призводять до проблем розвитку та адаптації в дитини. У такої дитини не рідкість прояви поганої поведінки: вона кусається, штовхається, б’ється тощо.

У дітей, які мають зазначені взаємини з батьками, часто бувають погано розвинені соціальні навички (це може виявлятися, наприклад, у агресії або замкненості). Крім того, діти схильні до непослуху й імпульсивної поведінки.

Однак це не означає, що такі діти приречені на життєвий провал. У міру свого зростання й розвитку дитина може змінюватися.

Амбівалентні взаємини

Батьки іноді задовольняють потреби дитини, а іноді – ні. Реакція батьків непослідовна. Наприклад, вони можуть не відразу відреагувати на плач дитини, оскільки зайняті роботою. Але через певний час вони дають дитині те, чого вона потребує. Такі діти схильні до зайвої емоційності та надмірної прихильності.

Неорганізовані взаємини

Батьки ігнорують потреби своїх дітей, а діти, своєю чергою, призвичаюються не формувати очікувань від батьків. У таких випадках є імовірність, що один або обоє батьків страждають від психічних розладів.

Діти таких батьків займаються безглуздими заняттями й дивно поводяться. Деякі з них говорять так швидко, що їх буває складно зрозуміти.

Коли йдеться про виховання дітей, немає рецептів для всіх без винятку. Однак розроблено низку принципів позитивного виховання, яких варто дотримуватися батькам:

1. Визначте виховну мету. Якщо ви прагнете виховати дитину здоровою й дисциплінованою; бажаєте встановити з нею доброзичливі взаємини – визначте свою виховну мету й подумайте, що потрібно зробити для її досягнення.

2. Привнесіть любов і теплоту у ваші взаємини з дитиною. Розглядайте кожен випадок взаємодії з дитиною як можливість налагодити з нею емоційний контакт. Будьте уважними й чуйними до дитини, заохочуйте взаємодію з нею. Установіть для дитини правила, межі та наслідки за їх порушення. Переконайтеся, що дитина розуміє встановлені правила.

3. Базові правила обов'язкові. Основні правила покликані пояснювати дітям, як потрібно і як не слід поводитися. Але не варто встановлювати занадто багато правил. Незалежно від того, які правила ви визначаєте в сім'ї, упроваджуйте їх поступово, щоб сприяти розвитку дитини як особистості.

4. Визнавайте почуття своєї дитини та співчувайте їй. І коли дитина щаслива, і коли вона відчуває труднощі, визнавайте її почуття, давайте їй зрозуміти, що вона може на вас покластися, якщо має ті чи інші проблеми.

5. Під час конфліктів використовуйте метод вирішення завдань. Коли дитина стикнулася із проблемою, не поспішайте її карати, а спробуйте спільно знайти рішення. Покарання деморалізує дитину, унаслідок чого вона втрачає довіру до вас. Але коли ви шукаєте разом із дитиною розв’язання проблеми, вона вчиться у вас цього уміння.

Підлітковий вік – це період між початком статевого дозрівання й дорослим життям. У сучасному розвиненому суспільстві підлітковий період зазвичай визначається віком між 13 і 20 роками. У цей період діти починають утверджувати свою незалежність і формують свої перші глибокі зв’язки поза сім'єю. Для багатьох підлітків це період ризикованої поведінки, отримання нового досвіду.

Зазвичай люди пов'язують ризиковану поведінку підлітків із грою гормонів і, без сумніву, це одна з причин. У підлітковому віці спостерігається сплеск тестостерону – гормону, пов'язаного із сексуальною активністю, агресією й небезпечною поведінкою. Однак не всі підлітки перевищують швидкість під час їзди на машині, пробують наркотики або вступають у безладні статеві зв'язки. Тому повинні бути й інші причини їхньої поведінки.Деякі вчені стверджують, що підлітковий вік – це штучне явище, яке виникло в сучасному суспільстві. Іншими словами, у сучасній культурі прийнято опікати дітей довше, ніж необхідно. Через тривалий період навчання в школі, університеті тощо, необхідний для повноцінної інтеграції в суспільство, досягши 25-ти років, молоді люди не здобувають повної самостійності. Батьки не очікують від підлітків дорослої поведінки, відповідно, підлітки її не виявляють.Але так було не завжди. До ХХ століття більшість людей до 20 років одружувалися або виходили заміж, створювали сім'ї, працювали й виступали як повноцінні члени суспільства. Середня тривалість життя була короткою, а заробляти на життя було важко. В середньому людина ставала дідусем у тому віці, у якому сучасні люди тільки заводять першу (і часто – єдину) дитину.Як і у випадку з усіма психологічними проблемами, проблема підліткової поведінки зводиться до двох складових: біологічної й особливостей виховання. Біологічна складова передбачає гормональні зміни й розвиток головного мозку. Говорячи про виховання, ми маємо на думці соціальні очікування від підлітка. Безсумнівно, обидва чинники однаково важливі.Підліткову поведінку можна також розглядати з точки зору теорії еволюції. Поведінка, яка нам здається неадекватною, протягом сотень тисяч років допомагала виживати нашим предкам, які займалися полюванням і збиранням. Британські психологи стверджують, що підлітковий вік необхідний для побудови соціальних зв'язків – запоруки успіху в дорослому житті.Іншими словами, безладна поведінка, яку ми асоціюємо з підлітковим віком, не є ключовою особливістю цього періоду, а виникає під впливом однолітків. Психологи провели дослідження, у ході якого підлітки використовували симулятор водіння. Коли підлітки вели машину самі, вони їздили обережно, не порушуючи правил. Але коли поруч знаходився хтось із друзів, підлітки частіше йшли на ризик. Вони діяли так під впливом однолітків або просто через бажання похвалитися.Інше дослідження показало, що підлітки частіше схильні до вживання алкоголю або наркотиків у компанії, ніж на самоті. Такі результати дослідження чітко засвідчують, що в підлітковій поведінці вирішальну роль грає соціальна складова.До речі, ризикована поведінка підлітків – це не винятково людська риса. Ссавці загалом більш схильні до ризикованої поведінки в період між статевим дозріванням і першим статевим контактом. Наприклад, дослідження, проведене з лабораторними мишами, показало, що миші підліткового віку більш схильні до вживання алкоголю, перебуваючи в групі, ніж на самоті. Навпаки, дорослі самці мишей помірно вживали алкоголь як у групі, так і на самоті.Як тварини, так і люди виявляють схильність до ризикованої поведінки під впливом однолітків. Цілком можливо, що причиною цього є високий рівень тестостерону в організмі. Молоді самці багатьох видів тварин беруть участь у боротьбі за самок. Від здатності до ризикованої поведінки й виживання залежить місце самця в ієрархії. Таким чином вони показують самкам, що здатні подбати про потомство. І оскільки самці конкурують між собою, тестостерон впливає не тільки на їх сексуальну поведінку, а й на агресію.Але на людей не просто має вплив присутність однолітків. Підлітків хвилює те, що про них думають однолітки, і тоді, коли вони перебувають на самоті. В одному дослідженні дітям, підліткам та молодим дорослим було запропоновано оцінити, наскільки ризикованими є різні сценарії. Після того, як кожен з учасників дослідження висловив свою думку, їм показували відповіді інших. Цей рейтинг суттєво відрізнявся від їхніх власних відповідей. Після цього учасникам було запропоновано переглянути свої відповіді. І діти, і дорослі хотіли змінити свої відповіді, якщо їм говорили, що їм показували відповіді дорослого. Однак і діти, і дорослі залишалися при своїй думці, якщо їм говорили, що відповіді давав підліток. Іншими словами, і діти, і дорослі довіряли думці дорослих більше, ніж думці підлітків. Водночас підлітки виявляли абсолютно протилежну поведінку. Вони змінювали свою думку тільки якщо їм показували відповіді підлітків, але не дорослих. Іншими словами, вони виявляли типову підліткову поведінку, не погоджуючись із думкою дорослих.Навіть активність мозку в підлітків і дорослих відрізняється. Коли підліткам запропонували виконувати різні завдання, паралельно вимірюючи активність їхнього мозку методом МРТ, ті області, які відповідали за обробку соціальної інформації, були більш активні у той час, коли їм говорили, що за ними спостерігають їхні однолітки. Знання про те, що за їхньою роботою спостерігають, менше впливало на активність мозку в дорослих.Психологи припускають, що ключовою особливістю підліткового періоду є сильне бажання вписатися в соціальне життя. Якщо це так, то ризикована поведінка підлітків викликана поведінкою однолітків. Високий рівень депресії серед підлітків також пов'язаний з їх потребою в соціальній інтеграції. Так чи інакше, підлітки, які страждають від пригніченого настрою, часто скаржаться, що почуваються ізольованими від однолітків.Підліткові проблеми з поведінкою можна пов’язувати з тиском однолітків, але психологи стверджують, що такий тиск є і способом виявити лідерів у групі підлітків. Цій темі було присвячено декілька досліджень американських і британських психологів. Одне з них стосується протидії булінгу в школі, інше – боротьби з палінням. Коли в дослідженнях взяли участь найбільш популярні учні шкіл, рівень булінгу й куріння в школах різко знизився порівняно з тими школами, у яких програмою керували дорослі. У подібних випадках, коли учні шкіл залучалися до суспільно корисної праці, вони виявляли більшу зацікавленість, якщо сприймали це як популярну роботу.Підлітковий вік – це не обов'язково період стресів і бурхливої поведінки. Багато підлітків спрямовують свою невгамовну енергію та ентузіазм у заняття спортом, музикою або навчання. І ці зусилля дають їм користь у дорослому житті. Якщо ви розумієте потреби ваших підлітків бути прийнятими їх однолітками, вам до снаги створити для цього сприятливі умови. Просто дозвольте підлітку повірити в те, що це його ідея.

У дворічному віці дитина схильна вимагати. Це нормальна поведінка для даного віку, вона минає з подальшим розвитком малюка. Але якщо і в шкільному віці ви постійно чуєте від дитини: «Купи мені...», «Дай мені...», «Мені потрібно...», вам варто звернути увагу на причини її поведінки.

Причини вимогливої поведінки дитини

Деякі діти не вміють співвідносити свої потреби з потребами тих, хто їх оточує, вони вимагають і маніпулюють, проявляючи надзвичайно корисливу поведінку (найчастіше це проявляється в підлітковому віці). На це є багато причин. Наприклад, складні емоційні ситуації, такі як розлучення батьків. Психологічні травми (особливо сексуального характеру), отримані в ранньому віці, можуть призвести до формування нарцисичної поведінки. Вона служить для дитини захистом від неприємних емоцій. Часто батьки мимоволі провокують вимогливість, потураючи всім примхам малюка. Так вони прагнуть показати свою любов (особливо, якщо вони проводять з дитиною недостатньо часу). Вони також надмірно балують малюка, тому що в дитинстві були позбавлені певних благ. Нарешті, батьки можуть загладжувати свою провину перед дитиною за своє розлучення. На жаль, їх зусиль ніколи не буває достатньо: скільки б вони не давали, дитина вимагає більше.Батьки можуть неусвідомлено показувати дитині приклад нарцисичної поведінки.

Якщо один або обоє батьків схильні до егоїзму й верховенства в сім'ї, малюк робить висновок, що так можна домогтися бажаного. Батьки, які мають завищені очікування, теж провокують вимогливість. Зневажливе ставлення до малюка часто формує в нього нарцисичні моделі поведінки, особливо в ранньому віці. Якщо мама не може або відмовляється задовольнити потреби дитини, з часом це може призвести до затримок розвитку її психіки. У більшості випадків справжня причина вимогливої поведінки дитини полягає в постійному відчутті того, що всі навколишні їй щось винні. Дитина відчуває, що життя несправедливе, і навколишні заборгували їй усе, чого їй не вистачає: виховання, любові, знання тощо. Якщо дитині бракує якогось із цих базових елементів, вона почувається обділеною, що згодом викликає почуття злості та  фрустрації. Вона не знає інших способів задовольнити свої потреби, тому постійно вимагає, щоб її бажання негайно виконували. І це призводить до ще більшого почуття незадоволеності, оскільки справжню причину такої поведінки не усунуто. Іноді в дітей розвивається подібна поведінка сама по собі, без впливу батьків. Причини цього до кінця не з'ясовані, але вчені припускають, що це пов'язано з розладами нервової системи. Крім того, на дітей суттєво впливає матеріалістично налаштоване суспільство. Наприклад, дитина, схильна до булінгу в школі прагне до володіння речами, які допоможуть їй підвищити свій статус у колективі.Незалежно від причин, вимоглива поведінка дитини проходить своєрідний цикл, коли інші її потреби не задовольняються через те, що з нею важко знайти спільну мову. Однолітки уникають дитини, і в неї виникають проблеми з колом спілкування; вчителі втрачають терпіння, і її  успіщність у школі падає. Це, у свою чергу, негативно впливає на самооцінку дитини, і вона компенсує це все більшою й більшою потребою в речах, намагаючись з їх допомогою повернути свій статус і цінність як особистості.

Цикл вимогливої поведінки

Зазвичай люди навіть у дорослому віці не можуть самостійно припинити цикл вимогливої поведінки, не вдаючись до допомоги фахівця, оскільки помилкове мислення значно їх обмежує. Серед помилок мислення дітей з вимогливою поведінкою найбільш поширені такі:

Спотворення реальності. Вимогливі діти буквально пізнають навколишній світ крізь призму свого болю й сорому. Вони не можуть інтерпретувати ситуації з позиції здорового глузду, оскільки їх самолюбство травмоване.

Зміни настрою. Діти схильні до частих змін настрою, тому що вони коливаються між прагненням поводитися добре й необхідністю висловити почуття злості чи смутку через те, що їхні потреби не реалізовані. Для дитини незадоволення своїх потреб рівнозначне відмові.

Неконтрольовані імпульси. Через загострене самолюбство дитина дуже чутлива до зовнішніх подразників, оскільки відчуває від них загрозу. Крім того, вона відчуває необхідність у задоволенні, тому хоче відразу ж отримувати бажане.

Нездатність до співчуття. Дитина так схильна до почуттів болю, сорому й незадоволеності, що не може приймати чужу точку зору.

Відмова. Вимоглива поведінка – це спосіб відволіктися від болю, який дитина відчуває глибоко всередині. Усі спроби виправити її поведінку призводять до того, що вона відмовляється брати на себе будь-яку відповідальність Це відбувається тому, що будь-яка критика викликає в неї почуття болю й сорому. У таких випадках вона звинувачує у своїй поведінці зовнішні обставини замість того, щоб прийняти відповідальність за свою поведінку. Дитина стверджує, що в її поведінці винні ви, а не вона. При цьому вона часто впадає в істерику, щоб відволіктися від неприємних відчуттів.

Потреба в тому, щоб дитину вважали особливою. Вона фантазує про необмежене багатство, владу, помсту й відчуває величезне прагнення до того, щоб її вважали особливою, дозволяли їй більше, ніж іншим.

Проблеми з ідеалізацією та знеціненням. Вимоглива дитина часто ідеалізує важливих для неї людей, стверджуючи, що вони чудові, особливі, найкращі. Але як тільки ці люди закликають її до відповідальності за свою поведінку, вона їх знецінює.

Як працювати з вимогливою дитиною

Учителі та психотерапевти при роботі з вимогливими дітьми повинні не тільки визначити спотворення в мисленні, але також знайти індивідуальний підхід, щоб припинити цикл вимогливої поведінки. До дітей з нарцисичними рисами характеру потрібен інший підхід, ніж до дітей з психічними розладами або соціальними проблемами. Зокрема, діти з нарцисичними рисами більше зацікавлені в увазі та співчутті вчителя або психотерапевта, ніж у зміні власної поведінки. Учителі та психотерапевти повинні зосередитися на тому, щоб розвинути в дитини соціальні навички та співчуття, бо тільки через прийняття точки зору інших людей дитина зможе припинити свою нездорову поведінку та звернути увагу на свій внутрішній біль. Для цього потрібно з дружньої позиції показати дитині, що її поведінка неефективна. Так вона зможе переоцінити свою поведінку, не відчуваючи при цьому, що її звинувачують. Установлюючи довірливі взаємини з дорослими, котрі виявляють до неї турботу, дитина починає почуватися в достатній безпеці для того, щоб досліджувати справжні причини своєї поведінки. Після цього вона готова виробити нові моделі поведінки, які припиняють негативний цикл і роблять її життя вільнішим і радіснішим.

Великі очікування, покладені на дитину, можуть бути корисними, але в той же час надмірний тиск може мати шкідливі наслідки. У даній статті зазначаються п'ять явних ознак того, що ви здійснюєте занадто великий тиск на дитину.

1. Ви критикуєте частіше, ніж хвалите

Зосереджуючи свою увагу на помилкових і неправильних учинках дитини, ви не помічаєте правильних. Багато батьків ігнорують хоргошу поведінку дитини лише тому, що вважають, що дітей не треба хвалити за те, що вони поводяться належним чином, а необхідно примушувати їх ставати «кращими». Проте дуже велика кількість критики може мати наслідки, які травмуватимуть особистість дитини. Намагайтесь відзначати ті моменти, коли дитина поводиться добре, щоб кількість  похвал на її адресу (з вуст усіх членів сім'ї) перевищувала кількість критики – у кожній зі сфер її життя.

2. Ви контролюєте діяльність дитини до найдрібніших подробиць

Батьки, які надмірно тиснуть на дітей, ризикують перетворитись на тих, хто постійно намагається перестраховуватись. Якщо ви пильно стежите за щоденними заняттями своєї дитини, такими як уроки, домашні обов'язки, ігри тощо, і при цьому прагнете переконатись, що вона все робить правильно, ви, імовірно, надмірно тиснете на неї. Хоча дуже важливо брати участь у житті дитини, занадто пильна увага до її занять може мати негативні наслідки.Якщо ви хочете, щоб ваша дитина  була усіпшною, дозвольте їй робити  полмилки й зіштовхуватись із їх природними наслідками. Хоча, може, й важко спостерігати за тим, як дитина отримує погану оцінку за контрольну роботу, до якої вона абсолютно не підготувалась, або за тим, як вона втрачає можливість, бо не докладає достатньо зусиль, іноді такі наслідки можуть стати для неї кращими уроками

3. Ви переконані, що будь-яка ситуація має життєво важливі наслідки

Якщо ви кажете дитині, що більшість ситуацій вимагають підходу «пан або пропав», ви, напевно, занадто сильно тиснете на неї.Висловлювання типу «Якщо ти не заб'єш гол у цій грі, тренер не буде випускати тебе в основному складі» або «Ти повинен отримати 12 за цю контрольну, якщо хочеш потрапити на шкільну дошку пошани», дають дитині зрозуміти, що в неї є лише один шанс, щоб домогтись успіху.Так, у житті бувають ситуації, коли така точка зору реалістична, наприклад, коли у випускника школи з'являється можливість пройти співбесіду для вступу у престижний університет – і все ж ситуації, коли є лише один шанс на успіх, зустрічаються рідко.Проте, для багатьох батьків входить у звичку розглядати кожний тест, змагання чи виступ як найважливіший у житті. Намагайтесь нагадувати собі й дитині, що в житті є безліч можливостей для успіху, і окремий результат не здатний перекреслити все.

4. Ви порівнюєте дитину із друзями та ровесниками

Постійно нагадуючи своїй дитині: «Твоя сестра перемогла на олімпіаді з математики, тому що вона старанно займалась» або «Ти помітив, скільки голів забив сьогодні Максим? Я думаю, що ти можеш забивати більше, ніж він, якщо будеш частіше тренуватись», постійно порівнюючи її з іншими дітьми, ви ставите дитину в безперервну конкуренцію з оточуючими, не враховуючи її індивідуальності.Коли дітей порівнюють з іншими, тим самим піддаючи тиску, це знижує їх готовність робити щось, у чому вони не досягають успіху. Вони можуть відмовлятись грати у футбол, якщо не бігають швидше за всіх, або відхиляють пропозицію про участь у математичній команді, якщо хтось із учасників розумніше, ніж вони. Надихайте дитину ставати кращою, конкуруючи із самою собою. Кажіть про те, як важливо вчитись і практикуватись, щоби ставати краще сьогодні, ніж учора, – незалежно від того, як справляються з цим оточуючі.

5. Ви часто втрачаєте самовладання

Надмірно тиснучи на дітей, батьки часто й самі зазнають подібне відчуття. Коли діти не відповідають їхнім очікуванням, вони швидко досягають стану розчарування та пригніченості. Якщо ви виходите з рівноваги, тому що ваша дитина не така хороша, як вам хочеться, ви, імовірно, занадто сильно тиснете на неї. Можливо, ваша дитина не стане видатним автогонщиком і не буде кращим випускником свого класу. Але якщо ви на неї тиснете, щоб вона стала тим, ким зовсім не хоче бути, це лише викличе стресовий стан у всіх членів сім'ї. Знайдіть конструктивний баланс, який дозволить вам надихати дитину ставати краще, не примушуючи її відповідати вашим нереалістичним очікуванням.

Одна із проблем, з якою зіштовхуються підлітки, – це свідоме нанесення ушкоджень самим собі. Батьків це може дуже налякати, проте із цією проблемою можна впоратися за допомогою досвідченого фахівця. Що ж повинні робити батьки, коли їм стає відомо про те, що їхня дитина завдає собі шкоди (у тій чи іншій формі, у тій чи іншій мірі)?

Ось деякі поради, які допоможуть батькам розібратися з тим, чи дійсно дитина шкодить собі, чи бажає якось "модифікувати" своє тіло.

Якщо ви виявили самоушкодження в дитини:

Не панікуйте, але поставтесь до цього серйозно. Ви повинні розуміти, що самоушкодження не означають, що ваша дитина бажає покінчити життя самогубством. Хоча цей варіант не варто відкидати, багато підлітків наносять собі пошкодження для того, щоби позбутися психологічного тиску, стресу та впоратися зі своїми життєвими проблемами. Більшість підлітків роблять це, щоб зняти напругу, а не нанести реальну шкоду. Але це не означає, що до самоушкодження треба поставитись несерйозно. Фахівець зможе допомогти вашій дитині знайти нові, конструктивні способи того, як упоратися зі стресом і подивитись на ситуацію, що склалась, під іншим, більш оптимістичним кутом.

Зверніться по допомогу. Якщо ваша дитина хоче покінчити життя самогубством або сильно поранена, негайно зверніться по медичну допомогу. Якщо дитина не має суїцидальних намірів, знайдіть психолога або психотерапевта, який уміє працювати з дітьми, що завдають собі шкоди.

Якщо ви вважаєте, що ваша дитина має суіцидальні гнаміри  не залишайте її на самоті. Дотримуйтеся призначень, які дасть вам лікар (психотерапевт). Як тільки ви будете впевнені в тому, що ваша дитина знаходиться в безпеці, ви повинні стати важливою частиною процесу її зцілення.

Ось що можуть зробити батьки в таких ситуаціях:

1. Слухайте та співпереживайте. Деякі дорослі вважають, що проблеми їхніх дітей не настільки важливі, як проблеми дорослих. Пам'ятайте про те, що проблеми вашої дитини сприймаються нею як величезні й життєво важливі. Поставте себе на її місце, щиро співчувайте їй.

2. Кажіть про її рани спокійно. Не реагуйте занадто бурхливо, інакше вашій дитині буде некомфортно з вами. Дуже важливо бути відкритими, поставитися з розумінням. Дитина повинна продуктивно спілкуватися з батьками та психологом, психотерапевтом чи іншим фахівцем, якщо ви хочете, щоб вона припинила вдаватись до самоушкодження.

3. Знайдіть час для своєї дитини. Коли ваша дитина буде отримувати необхідну допомогу, вона повинна розуміти й бачити, що ви турбуєтеся про неї. Навіть підлітки, які ховаються за масками байдужості, цінують підтримку своїх батьків.

4. Станьте неупередженим джерелом підтримки. Ваша дитина повинна знати, що з вами можна розмовляти про життєві проблеми, у тому числі і про самоушкодження, не боячись піддатись осуду й жорсткій критиці.

5. Переконайтеся, що рани загоюються правильно, при необхідності зверніться до лікаря.

Важливо, щоб ваша дитина займалася із практичним психологом або психотерапевтом, який спеціалізується на допомозі дітям, які завдають собі шкоди.

Обговоріть проблеми своєї дитини зі шкільним психологом. Фахівець допоможе їй упоратися із проблемами у школі, завжди вислухає й буде стежити за безпекою вашої дитини.

Знайдіть психолога або психотерапевта і для себе. У такий нелегкий період ви не завжди будете знати, що робити. Індивідуальні або сімейні консультації обов'язково підуть вам на користь.

Емоційний зв'язок між батьками й дитиною – ключ до довірливих, сповнених любові взаємин. Прихильність дитини до батьків – це не даність, а результат тривалого процесу. Тому одноразовий прояв любові до дитини й турботи про неї ще не означає, що дитина буде прив'язана до вас. Із іншого боку, й окремі конфлікти з дитиною не означають, що тепер емоційний зв'язок із нею порушений.Якщо дитина зможе сформувати безпечну прихильність до вас, це буде багато в чому корисним для неї. Діти, котрі встановили сильний емоційний зв'язок із батьками, мають вищі самооцінку й успішність у школі, краще ладнають із людьми й управляють стресом.Батьки можуть допомогти дитині розвинути безпечну прихильність. Для цього потрібно дотримуватися таких правил.

Будьте надійною опорою для дитини

Поруч із вами дитина має почуватися в безпеці. Оточіть її турботою й дайте їй відчути себе комфортно, коли вона хворіє або засмучена. Якомога частіше будьте поруч із дитиною, коли вона цього потребує. Відчуваючи себе в безпеці, дитина може самостійно досліджувати навколишній світ: вона знає, що в будь-який момент повернеться до вас і знову відчує себе під захистом. Заохочуйте дитину пробувати щось нове. Показуйте, що ви вірите в те, що їй під силу впоратися з новими завданнями самостійно. Але водночас будьте поруч, якщо дитина почувається некомфортно.

Будьте уважні до дитини

Приділяйте час дитині і взаємодійте з нею один на один. Знайдіть ігри й заняття, якими ви можете займатися удвох із дитиною, отримуючи від цього задоволення. Знаходьте час, щоб вислухати дитину й поговорити з нею про те, що їй цікаво. Дайте дитині змогу самій обирати заняття відповідно до її інтересів, не нав'язуйте при цьому свою думку. Важливо не те, скільки часу приділяти взаємодії, – важливо засвідчувати свою прихильність до дитини і приділяти їй увагу. Візуальний і тактильний контакт, дружелюбність та посмішка допоможуть вам зміцнити емоційний зв'язок із дитиною.

Будьте передбачувані

Дітям потрібен розпорядок дня, щоб вони почувалися впевнено й безпечно. Звичний розпорядок прийому їжі, сну й інших щоденних занять допомагає дитині розвинути навички дисципліни й відчути себе в безпеці. Коли дитина знає, що відбуватиметься далі, це допомагає їй самостійно переходити від одного заняття до іншого.

Будьте чуйними у ставленні до дитини

Запитуйте себе: «Що зараз відчуває дитина?» або «Як це виглядає в очах дитини?». Не думайте, що дитина бачить події так само, як і ви. Не поспішайте робити за неї висновки. Спостерігайте за дитиною – і ви зможете побачити те, що відбувається, її очима.

Будьте емоційно відкритими

Дитина повинна мати змогу спостерігати, як ви демонструєте різні емоції. Коли ви бачите її, виявляйте радість і посміхайтеся. Коли ви чимось засмучені, не ховайте від неї сліз. Ваша емоційна відкритість допоможе дитині розуміти й виражати свої емоції. Якщо в неї виникатимуть ті чи інші почуття, вона не буде їх приховувати або прикидатися.

Не приймайте поведінку дитини близько до серця

Багатьом батькам стає боляче, якщо дитина відштовхує їх, утікає або відмовляється від обіймів. Коли дитина вчиться словесно виражати свої емоції, ви можете почути від неї: «Ти зла!», «Я тебе ненавиджу!» або навіть «Ти мені більше не мама!». Не сприймайте ці слова буквально: так дитина висловлює свої страх, злість, розчарування та інші негативні емоції. Вона ще не вміє робити це правильно.

Стежте за єдністю ваших слів і дій

Наприклад, коли ви вранці заходите в кімнату дитини, скажіть їй: «Доброго ранку! Як тобі спалося? Я сумувала за тобою, поки ти спала! Ти – найкраща дитина у всьому світі. Уставай, і давай прогуляємося». Дитина повинна відчути чіткий зв'язок між вашими діями й голосом.

Покажіть дитині свої очікування від її поведінки

Поводьтеся з дитиною так, ніби вона діє саме відповідно до ваших очікувань. Коли ви приходите забирати дитину з дитячого садка, а вона просто повертає голову у вашу сторону, уявіть, що вона тягнеться до вас, щоб обійняти, і посміхається. Посміхніться дитині, простягніть до неї руки і скажіть: «Привіт! Я чекала на тебе! Іди до мене, я тебе обійму!».

Дозвольте дитині виявляти ініціативу

Маленькі діти часто відчувають себе центром Всесвіту. На певному етапі розвитку дитини це нормально, більш за те, – дитині важливо прожити цей етап. Це допомагає їй розвинути почуття власної гідності та краще зрозуміти саму себе. Якщо батьки підтримують дитину на цьому життєвому етапі, вони допомагають їй стати самостійнішою. Дозволяйте дитині брати ініціативу (а разом з нею – відповідальність) на себе. Можна навіть підіграти дитині й на деякий час помінятися ролями: вона буде батьком, а ви – дитиною.

Установлюйте зоровий контакт

Якщо дитина уникає зорового контакту – продовжуйте з нею над цим працювати, але не примушуйте до цього дитину. Із маленькими дітьми можна гратися, закриваючи очі долонями, а потім відкриваючи їх. Ігри розслаблюють дитину, і від цього вона легше звикає до зорового контакту з вами.

Терпляче ставтеся до дитячих примх та істерик

Під час таких проявів поганої поведінки не кричіть на дитину, не йдіть від неї. Дитина хоче, щоб ви були поруч. Її поведінка зміниться, коли вона навчиться краще розуміти й виражати свої почуття. Реагуйте на її поведінку позитивно. Говоріть із дитиною, наприклад: «Мені здається, ти хочеш до тата», «Хочеш, щоб я не йшла, а залишилася з тобою?». Якщо ви віддалятиметеся від дитини в такі моменти, то тільки погіршите ситуацію. Натомість варто м'яко встановити для дитини кордони: «Я б хотіла, щоб ти посиділа в мене на колінах, але мені потрібно тебе бачити, тому я сидітиму поруч». Залишайтеся із дитиною, розмовляйте з нею, поки вона не заспокоїться. Це не означає, що ви потураєте примхам дитини й піддаєтеся на її провокації, – зрозуміло, за винятком того, що мета дитини в тому, щоб бути поруч із вами.Іноді вам справді потрібно буде піти (наприклад, коли в сім'ї є молодша дитина і вам треба доглядати за нею). Ваша старша дитина з часом зрозуміє це.Будьте особливо уважні, якщо дитина ніколи не впадає в істерики й не демонструє поганої поведінки. Можливо, вона не вміє говорити про свої потреби й очікує вашої допомоги, щоб навчитися виявляти свої почуття.

Показуйте прихильність до дитини, навіть якщо не можете завжди бути поруч із нею

Якщо ви не можете завжди бути поруч із дитиною (наприклад, якщо ви з чоловіком розлучені й дитина не живе з вами), це не повинно впливати на ваші з нею взаємини. Дитина може бути прив'язана і до своєї нової сім'ї, і до вас. Вигадайте особливий ритуал, коли ви прощаєтеся з дитиною до наступної зустрічі. Це додасть дитині впевненості. Вона розумітиме, що ви можете бути засмучені тим, що вам доводиться розлучатися. Але якщо ви покажете, що ви не засмучені, вона теж збереже спокій. Якщо є змога, привчайте дитину проводити більше часу без вас, поступово збільшуючи термін між вашими зустрічами. Однак перший час після розлучення або переїзду проводьте багато часу з дитиною – це допоможе їй звикнути до життєвих змін. Деяким дітям добре допомагає, якщо поряд із ними завжди будуть улюблена іграшка або предмет, до якого вони звикли.

Ви не зможете своєю любов'ю зіпсувати дитину

Чим більше дитина почуватиметься в безпеці, тим більш самостійною вона стане в майбутньому. Що більше турботи й уваги ви виявлятимете у ставленні до дитини, то менше вона вдаватиметься до поганої поведінки, щоб привернути вашу увагу. Ваше спілкування з дитиною стане глибшим, а емоційний зв'язок між вами – міцнішим.Стійкий емоційний зв'язок дитини з батьками дає їй велику користь у міру її зростання й розвитку. Ваші турбота, душевна теплота й передбачуваність у діях вселять у дитину впевненість і сприятимуть тому, щоб вона самостійно досліджувала навколишній світ.