Виховувати дітей не так уже й складно, як здається на перший погляд. Так, час від часу всі батьки стикаються з труднощами. Але, у підсумку, їх роль зводиться до виконання простих завдань:

піклуватися про дитину, як про самого себе;

показувати дитині приклад поведінки, яку вони бажають, щоб вона засвоїла;

навчити дитину відрізняти гарне від поганого;

оберігати дитину від небезпеки;

любити дитину безумовно.

Коли дитині виповниться 10 років, вона має засвоїти 10 простих уроків. І батьки повинні їй у цьому допомогти.

1. Бути добрим – одне з головних життєвих досягнень

Інші здобутки (наприклад, гарні оцінки в школі або перемоги у спорті) також мають вагу. Але найважливіше – це те, як дитина ставиться до людей і самої себе. Любов і доброта – ось що справді важливе в житті.

2. Любові досить для всіх

Якщо у вас одна дитина, говоріть їй: «Я люблю і тебе, і тата». Якщо у вас декілька дітей, говоріть їм: «Я люблю тебе і твого брата / сестру. Любові вистачить для всіх, я люблю вас однаково».

3. Твої зовнішність і тіло прекрасні

Повторюйте це дитині щоразу, коли вона почне в цьому сумніватися.

4. Важливо піклуватися про своє тіло

Дитина має піклуватися про гігієну. Годуйте її достатньо, але не надміру. Дбайте, щоб організм дитини був здоровим і сильним. Поговоріть із дитиною про те, яке чудове її тіло, адже завдяки йому вона має змогу бігати, обніматися, їсти й робити ще дуже багато приємних речей.

5. Кожна людина унікальна

Кожен із нас має унікальні здібності й таланти. Тому дитині не потрібно бути кращою у всьому: вона просто повинна намагатися виконувати свої справи якомога якісніше.

6. Ти не самотній

Говоріть дитині: «Навіть якщо мене немає поруч, я завжди пам'ятаю про тебе й люблю тебе».

7. Важливо ділитися з іншими

Поясніть дитині, що важливо ділитися з іншими дітьми іграшками, думками, навчати інших того, що вона сама вміє (наприклад, зав'язувати шнурки або кидати м'яч). Показуйте дитині приклад такої поведінки.

8. Іноді говорити «ні» – це нормально

Якщо дитина має якусь особливу для неї іграшку, якою не бажає ні з ким ділитися (наприклад, бабусин подарунок), цілком прийнятно сказати: «Я не хочу ділитися». Не обов'язково завжди погоджуватися із чиїмись проханнями. Але навіть відмовляючи комусь, дитина при цьому повинна виявляти доброту.

9. Дуже важливо поважати своїх батьків

Говоріть дитині: «Усе, що ми з татом робимо, – це тому, що любимо тебе. Ми хочемо, щоб ти був у безпеці. Ми хочемо, щоб ти жив якнайкраще». Демонструйте дитині позитивний приклад: ставтеся до себе й інших із повагою.

10. Що б не трапилося, ми завжди будемо тебе любити

Говоріть такі слова дитині якомога частіше, адже вони допоможуть їй почуватися потрібною й любимою.

Виконання домашніх обов'язків розвиває у дітей багато навичок, необхідних для успішного дорослого життя. Молодші діти, виконуючи прості завдання (наприклад, складаючи одяг або заправляючи ліжко), розвивають координацію і навички моторики. Виконання домашніх обов'язків також підвищує здатність дитини слідувати інструкціям, а ще планувати і організовувати справи. Діти також вчаться керувати своїм часом. У результаті дослідження, присвяченого звичкам навчання дітей, було встановлено, що у дітей, які регулярно виконували домашні обов'язки, успішність була вищою, ніж у їхніх однолітків.Домашні обов'язки також допомагають дітям розвинути в собі почуття відповідальності. Вони не тільки вчаться виконувати роботу самостійно (що робить їх більш самостійними), їм прищеплюється почуття відповідальності за спільну справу і благополуччя всієї родини. Якщо дитина виконує поставлені перед нею завдання, вона розвиває почуття власної гідності і усвідомлює свій внесок у життя сім'ї.Коли всю домашню роботу виконують батьки, дитина може відчувати себе залежною від них. Згодом вона починає чекати, що батьки будуть робити для неї все, що вона захоче. Уміння подбати про себе і виконувати просту домашню роботу допомагає дітям стати більш самостійними. Так вони будуть краще готові до свободи, яка прийде, коли вони стануть старшими. Однак важливо розрізняти домашню роботу й елементарне вміння подбати про себе. Деякі діти вважають, що, якщо вони заправляють за собою ліжко і прибирають іграшки, або навіть чистять зуби, то вони вже виконують домашні обов'язки.Проблему поглиблює одержимість дітей комп'ютерами і смартфонами. Вони ненавидять будь-які справи, які можуть на кілька хвилин відірвати їх від екрану. Дотримуйтеся правила: на першому місці завжди повинні бути заняття, пов'язані з доглядом за собою, виконанням домашніх обов'язків, доглядом за домашніми вихованцями і допомогою сім'ї. Якщо після цього у дитини залишається час, вона може використовувати його на розваги.Серед батьків немає однозначної думки з приводу того, чи варто платити дитині за виконання домашніх обов'язків. Дитячі психологи стверджують, що діти повинні виконувати домашню роботу з тієї ж причини, що і дорослі - просто тому, що ця робота повинна бути виконана, а не тому, що за неї можна отримати винагороду. Якщо батьки вважають нормальним давати дитині кишенькові гроші, то це потрібно робити не за виконану роботу, а для того, щоб навчити розпоряджатися грошима. Дитина може зрозуміти цінність грошей, вартість різних речей, навчитися плануванню бюджету тощо.Однак замість грошей за виконану домашню роботу діти повинні отримувати похвалу і подяку. Так вони повинні відчути гордість від того, що вони здатні виконувати роботу, свою самостійність і внесок в благополуччя сім'ї. Хвалити дитину потрібно після виконання роботи, часом можна обійтися короткими фразами: «Спасибі» або «Я пишаюся тобою». Постійна похвала позбавляє дитину ініціативи та особистої відповідальності за справу.Іноді потрібно пояснити, за що саме ви хвалите дитину: «Мені подобається, що ти склав іграшки на свої місця», «Я пишаюся тим, що ти виконав роботу без нагадування», «У тебе вийшло акуратно заправити ліжко» тощо.Найкраще давати дитині домашні обов'язки з раннього віку. З дошкільнятами можна робити це в ігровій формі: наприклад, запропонуйте дитині уявити себе татом чи мамою. Найменшим, можливо, буде потрібен певний час, щоб поспостерігати або потренуватися. Хвалити дитину потрібно за зусилля, які вона докладає, а не за якість виконаної роботи. Це стосується і дітей старшого віку, які освоюють нові обов'язки.Для старших дітей і підлітків потрібен інший підхід, щоб привчити їх до відповідальності. Наприклад, можна провести сімейні збори. Заохочуйте дитину висловлювати свої пропозиції. Запитуйте її думку. Складіть список обов'язків для всіх членів сім'ї (і для дітей, і для батьків). Це послужить нагадуванням кожному, а також продемонструє, що внесок кожного в благополуччя сім'ї важливий. Коли дитина побачить, як багато ього батьки роблять вдома до і після роботи, це може стати для неї причиною задуматися.Після того як ви затвердите план, використовуйте похвалу, коли дитина виконує свої обов'язки. Нагадуйте їй, якщо вона забуває їх виконувати. Іноді нагадувати доводиться кілька разів. До закінчення роботи дитина не повинна мати доступу до електронних пристроїв.Знову ж таки, потрібно мотивувати дитину докладати зусилля. У цьому вам можуть допомогти два правила. Перше: коли дитина виконає роботу, вона може користуватися смартфоном і комп'ютером. Друге: дитина не повинна сидіти за комп'ютером або смартфоном весь свій вільний час. Час за екраном потрібно обмежити. Щоб дитина виконувала ці правила, не потрібно кричати на неї або її ображати. Зберігайте спокій і будьте послідовні.

І ще: ніколи не слід давати дитині домашню роботу в якості покарання за погану поведінку.

Зрештою, домашні обов'язки повинні відповідати віку і рівню розвитку дитини. Дітям 2-3 років можна доручити прибирати за собою іграшки, складати одяг в кошик для прання, наповнювати миску кішки або собаки кормом. Діти 3-5 років можуть допомагати прибирати зі столу, поливати квіти, витирати пил. Діти молодшого шкільного віку (6-9 років) можуть підмітати підлогу або прибирати ліжко. Діти у віці 10-13 років можуть готувати їжу або виносити сміття. Діти від 14 років можуть розморожувати холодильник або прасувати одяг.Ніколи не пізно допомогти дитині навчитися бути самостійною і відповідальною. У майбутньому вона тільки подякує вам за навички і якості, які ви їй прищепили. Вони дійсно важливі для щасливого й успішного життя.

Технологічний прогрес призвів до того, що сьогодні технології впливають на всі сфери нашого життя. Такому впливу піддаються не тільки дорослі, а й діти. Дуже скоро наші діти стануть молодими людьми, які з дитинства розбираються в технологіях. Це може принести їм користь. Однак, якщо зараз не навчити дітей правильно використовувати технології, у майбутньому шкоди від них може бути більше.Розглянемо кілька важливих порад, які допоможуть вам правильно застосовувати технології в навчанні і вихованні дітей.

У чому полягають труднощі виховання дітей у цифрову епоху

У сучасному світі батьки стикаються з безліччю труднощів, коли виховують дітей серед такого розмаїття технологій.

Переваги цифрових технологій очевидні, але разом з тим ми недостатньо підготовлені для того, щоб впоратися з їх недоліками. Тому, застосовуючи технології в навчанні дітей, ми піддаємо їх ризику.

Обмеження часу за екраном - це проблема не тільки дітей, а й дорослих. Не дивуйтеся, якщо ви будете обмежувати час дитини за комп'ютером, а вона відповість вам, щоб ви й самі менше сиділи за монітором.

Сьогодні кібербулінг стає все більш поширеним явищем. Але, на жаль, ми досі не знаємо, як захистити від нього дітей. Найчастіше в таких випадках батьки змушують дитину видалити сторінку в соціальній мережі. Однак це не гарантує вирішення проблеми.

Тенденція ставити і збирати «лайки» під фотографіями і постами може викликати у дітей емоційну залежність. Вона може вийти з-під контролю, якщо не звертати на це уваги.

Інтернет настільки переповнений інформацією, що іноді буває важко контролювати, який контент переглядає дитина. Досить кількох кліків миші, щоб дитина потрапила на сайт непристойного змісту.

Як ефективно виховувати дитину в цифровому світі

Розглянемо кілька порад, які допоможуть вам виховувати дитину в епоху цифрових технологій.

1. Більше часу проводьте всією сім'єю і розумно скорочуйте час за екраном.

Більшість занять за комп'ютером будуть сприяти загальному розвитку дитини. Переконайтеся, що ви встановили розумні обмеження у використанні гаджетів для своїх дітей. Компенсуйте цей час сімейними заняттями, іграми, читанням тощо. Це буде сприяти загальному розвитку дитини.

2. Плануйте перегляд телебачення та інтернет-сайтів для всієї родини

У повсякденному житті важливо дотримуватися балансу між усіма видами діяльності. Навіть якщо трохи збільшити час на перегляд телевізора або інтернет-серфінг, у вас може не залишитися часу на інші важливі справи.

3. Стати хорошим прикладом для наслідування

Діти краще засвоюють урок із вчинків батьків, ніж з їх слів. Батьки - це перші вчителі в житті дитини, тому переконайтеся, що ви є хорошим прикладом для наслідування для своєї дитини. Обмежте для себе використання соціальних мереж - це дуже ефективний метод, якщо ви хочете, щоб ваша дитина вчинила так само.

4. Ніколи не користуйтеся телефоном, щоб заспокоїти дитину

Останнім часом батьки часто дають дитині смартфон, щоб заспокоїти її. Якщо дитина впадає в істерику або виходить з-під контролю, батьки включають їй мультфільм або гру на смартфоні. Однак в довгостроковій перспективі це може стати проблемою.

5. Спілкуйтеся з дитиною

Регулярне живе спілкування з дитиною допомагає батькам краще розуміти її. Також живе спілкування допомагає дитині розвивати мовні навички.

6. Створіть удома зону, вільну від гаджетів

Якщо ви домовитеся з сім'єю не використовувати гаджети в певних місцях будинку або в певних ситуаціях (наприклад, під час прийому їжі, сімейних зустрічей тощо) - це допоможе обмежити час, проведений за екраном. Почніть з того, що вимикайте телевізор і відкладайте в бік смартфони під час їжі або сімейного спілкування. Це допоможе дітям і батькам не відволікатися від прийому їжі або бесід. Можливо, ви помічали, що іноді діти навіть не пам'ятають, що їли на вечерю, тому що були занадто захоплені листуванням у соціальних мережах або переглядом телепрограми.

7. Співпрацюйте зі шкільними вчителями дитини

Батьки і вчителі повинні співпрацювати, щоб навчити дитину відповідально використовувати цифрові технології. Багато шкіл сьогодні використовують різні методи онлайн-навчання. Батьки повинні підтримувати вчителів у використанні таких методів і використовувати їх вдома, при цьому контролюючи дітей належним чином.

Як контролювати дітей у цифрову епоху

Виховання дітей у цифрову епоху може виявитися непростим завданням, але немає нічого неможливого. Розглянемо кілька порад, як ви можете контролювати дитину у використанні цифрових технологій.

Переконайтеся, що ви використовуєте налаштування, які обмежують доступ дитини до контенту, що не прийнятний для неї за віком.

Вкрай важливо пояснити дитині, наскільки небезпечні інтернет-шахрайство або ситуації, коли хтось пише їм повідомлення сексуального характеру.

Постарайтеся не бути занадто різкими з дітьми. Діти неминуче роблять помилки, використовуючи соціальні мережі. Батьки повинні тактовно поводитися в таких ситуаціях і намагатися перетворити такі помилки на урок для дітей.

У разі кібербулінгу або інших серйозних ситуацій можуть знадобитися рішучі дії. Слідкуйте за історією браузера дитини і її поведінкою. Якщо буде потрібно, зверніться за професійною допомогою.

Сподіваємося, що ці поради допоможуть молодим батькам ефективно виховувати дитину в цифрову епоху і навчать правильно користуватися електронними пристроями.

Навіть у сім'ї, де панує атмосфера любові й поваги, неминучі конфлікти різного роду. При цьому проблема полягає не тільки в їх виникненні, а й у тому, що їхніми свідками можуть стати діти. Батькам важливо підготувати себе до різних емоційних протиріч так, щоб діти не тільки не постраждали, а й, можливо, навіть навчилися правильно поводитись у подібних ситуаціях, проявляючи повагу й готовність до примирення.Фундамент, на якому батьки повинні будувати своє ставлення до різного роду взаємних протиріч, нехай навіть емоційних, – це повага. Повага і ще раз повага.
Пропонуємо батькам десять порад про те, як справлятися зі взаємними протиріччями та сварками.

Порада № 1. Діти повинні знати, що проявляти різного роду емоції й почуття – абсолютно нормально (інша справа, ЯК ви будете це робити), тож не приховуйте свої почуття. До того ж мова йде про всі почуття.

Порада № 2. Коли ви гніваєтеся, проявіть емоційну чесність і прямо скажіть: «Я зараз дуже розгніваний». Зверніть увагу, що цю фразу в жодному разі не можна замінювати фразою «Ти мене дуже розлютив(а)».

Порада № 3. ПОскільки ми очікуємо, що діти будуть контролювати свою поведінку (мова йде про те, ЯК саме вони будуть реагувати), було б непогано змоделювати для них таку формулу реакції: «Я такий розлючений, що мені краще почекати, доки я не заспокоюся й не опаную себе, щоб ми змогли разом дійти рішення, яке нікого не буде обмежувати».

Порада № 4. Обговоріть конфлікт з повагою один до одного. Нехай кожний по черзі висловить свою точку зору й уважно вислухає іншу сторону. Конфлікт може привести до рішень, які включають більше, ніж одну точку зору, – таке багатогранне рішення буде краще для обох сторін.

Порада № 5. Звісно, все це звучить занадто добре, поки конфлікт не дійшов до свого апогею, коли легко забути про все й дати волю емоціям. Це буває з усіма. Необхідно пам'ятати, що помилки – це чудова можливість навчитись і проаналізувати «Що я можу винести із цієї помилки для свого майбутнього?».

Учитись на подібних помилках – означає просити вибачення за зневажливу поведінку після повернення у спокійній стан. Це ще одна позитивна модель для дітей; тому якщо діти вже стали свідками конфлікту, нехай вони побачать і роботу над помилками – смиренні та щирі вибачення за зневажливу поведінку.

Порада № 6. Ніколи не ставте дитину в центр конфлікту й не спонукайте її прийняти якусь зі сторін. Крім того, беріть до уваги поточний рівень розвитку дитини. Діти ще не мислять, як дорослі, і тому можуть дуже зніяковіти чи злякатися через конфлікт, який стає шумним і образливим.

Відчувайте баланс між тим, які протиріччя перед дитиною припустимі, а які зовсім неприпустимі. У той же час не намагайтеся зовсім ізолювати дитину від ваших конфліктів, щоб вона не знаходилася в штучному вакуумі та змогла перейняти конструктивні моделі реагування на емоційні протиріччя.

Порада № 7. За необхідності запропонуйте тему конфлікту для обговорення на сімейних зборах і запросіть усіх бажаючих узяти участь у «мозковому штурмі» для пошуку найкращого рішення, яке не буде порушувати інтереси жодної зі сторін.

Ви могли б обговорити важливість вирішення конфлікту з повагою один до одного й у спокійній обстановці, для створення якої сторонам бажано зробити перерву й заспокоїтися, щоби було легше проявляти повагу один до одного та попросити вибачення за ті моменти, коли вони були занадто емоційними.

Порада № 8. Нехай діти знають, що в самих розбіжностях немає нічого поганого. Поганим може бути тільки ставлення до розбіжностей і те, ЯК сторони на них реагують (надмірно емоційно).

Порада № 9. Якщо вам потрібна професійна допомога психолога або іншого консультанта, не приховуйте цього ні один від одного, ні від дітей. Добре, якщо діти будуть знати, що іноді ми всі потребуємо допомоги мудрого наставника, щоб допомогти нам побачити те, що ми не можемо побачити самі, і набути навичок вдосконалення. Іноді на вирішення проблеми йде якийсь час, і діти також повинні знати про це.

Порада № 10. Якщо ваш чоловік під час сварки відмовляється ставитись до вас шанобливо, ви можете сказати: «Я не можу продовжувати розмову в подібному тоні. Хоча я не можу примусити тебе ставитись до мене з повагою, але можу ставитися з повагою до самої себе. Я припиняю розмову й буду рада відновити її, коли ми зможемо шанобливо поставитись один до одного».

Ця модель допоможе дітям зрозуміти, що навіть якщо інші люди не ставляться до них з повагою, вони можуть зберегти повагу до самих себе й не погіршувати ситуацію, а з готовністю чекати її мирного та шанобливого врегулювання.

Прокрастинація, або схильність відкладати важливі справи на потім, створює ілюзію свободи. Вона змушує людей думати, що вони мають багато часу, однак при цьому краде його. Прокрастинація схожа на безтурботну гру, але часто обертається почуттям провини й занепокоєння.

Людина, схильна до прокрастинації, має помилкове відчуття безпеки. Вона оптимістично гадає, що ситуація контролюється і поспішати не має сенсу. Також вона часто недооцінює час, необхідний для виконання того чи іншого завдання (наприклад, схильна думати, що робота займе 30 хвилин, тоді як об'єктивно вона потребує 2 години). Тому прокрастинація починається з почуття легкості й веселощів, за які людині згодом доводиться розплачуватися, відчуваючи страх, занепокоєння, безпорадність і злість на саму себе.

Однак звичку нічого не робити дуже важко змінити: людина, схильна відкладати справи на потім, упевнена, що в цьому немає нічого поганого. Гарна оцінка (а іноді й просто оцінка, що дає змогу перейти у наступний клас) – яскравий доказ того, що система працює і що ефективніше виконувати роботу під тиском.

На жаль, відкладаючи справи, ми розплачуємося за це не тільки своїм часом. У нас з'являється помилкове переконання, що робота обов'язково має бути неприємною. Людина, схильна до прокрастинації, призвичаюється уникати роботу, не розвиває такі важливі навички, як планування, організованість, мислення й уважність до деталей.

Боротися з прокрастинацією складно, тому що вона є спробою вирішити проблеми, які людина може не усвідомлювати (наприклад, гнів, перфекціонізм або невпевненість у собі). Хоча прокрастинація й усуває тривогу, пов'язану із цими проблемами, останні залишаються не вирішеними.

Причини прокрастинації

Злість. Основна причина прокрастинації – це злість. Підлітки, обурені владною поведінкою батьків і вчителів, схильні відкладати виконання роботи або виконувати її частково. Для підлітків, котрі почуваються безсилими, відкритий опір не годиться, тому що його наслідки будуть досить помітними. Однак ці підлітки прагнуть отримати бажане. Тому прокрастинація як маніпулятивна і пасивно-агресивна форма помсти є досить ефективною, оскільки обеззброює людей, наділених владою над підлітками (наприклад, батьків, учителів). Прокрастинація – це своєрідний самосаботаж: підлітки більше переймаються самостійністю, ніж шкільними оцінками. За допомогою прокрастинації підліток ніби усувається від роботи: «Ви не можете вказувати мені, що робити. Я виконаю роботу, коли буду до неї готовий».

Позиція жертви. Незважаючи на те, що людина, схильна до прокрастинації, сама є заручником своїх дій, вона вважає себе жертвою тих, хто нею керує й очікує від неї результатів. Така людина відчуває, що потрапила в ситуацію, за якої годі досягти прийнятного результату: і виконання, і невиконання роботи завдають їй дискомфорту. Вона завжди має відчуття, що повинна виконувати роботу, але ніколи не робить цього за власним бажанням.

У випадку з підлітками позиція жертви може виглядати так. Підлітку в школі не подобається хімія, тому що із цього предмета задають багато завдань і це дратує його. Хімія для нього заскладна, і він розуміє, що не зможе правильно виконати завдання, тому навіть не намагається цього зробити. Крім того, незабаром іспит, який він повинен скласти, але знає, що не зможе цього зробити. Тому вся ця ситуація здається підлітку геть несправедливою: предмет заскладний, а педагог незрозуміло пояснює (у такому разі підліток схильний говорити: «Учитель дуже поспішає, коли пояснює», «Він мене не любить» тощо).

15-річний Євген розповідає, що позиція жертви завдавала йому багато прикрощів у школі: «Навчання в школі не давало мені насолоди. Я не знав, як виконувати домашні завдання. Мої однокласники, мій брат і однолітки щовечора вчили уроки, а я не міг. І це ще більше переконувало мене, що я – жертва обставин. Мене дратувало, що батьки не цінують моїх зусиль».

Люди навколо помічали тільки Євгенові апатію та зневагу до навчання, хоча насправді за ними хлопець приховував почуття сорому. Женя соромився своєї нездатності до навчання й того, що не може цьому зарадити.

Невпевненість у собі. Євген не самотній у своїй проблемі. Його апатія та злість пов'язані з невпевненістю в собі. Такі підлітки почуваються безнадійними. Упродовж багатьох років вони сумніваються у власних здібностях. Особливо часто це виявляється в дітей із синдромом дефіциту уваги й гіперактивністю або в дітей із розладами навчання. Коли діти вчаться в молодших класах, їм легше вдається усуватися від роботи. Але коли навчання в школі стає важчим, вони докладають до нього менше зусиль, вважаючи, що навчання надскладне, а вони недостатньо здібні. Відтак не намагаються виконувати завдання, тому що ймовірність невдачі висока, і це може виявити брак у них здібностей.

Перфекціонізм. Перфекціоніст схильний відкладати початок проекту тільки тому, що його бентежить думка, скільки енергії потрібно для ідеального здійснення проекту. Він схильний вважати, що «повинен» виконати роботу.

Батьки рідко сприймають своїх дітей як перфекціоністів, радше навпаки. Однак більшість перфекціоністів страждає від почуття нездатності впоратися з роботою. Під їхнім бажанням виконати роботу ідеально приховуються проблеми із самооцінкою. Високі стандарти – це добре: вони змушують нас прагнути більшого.

Коли людина не може примиритися з тим, що не є здатною відповідати цим стандартам, у неї розвивається перфекціонізм. Перфекціоністи, страждаючи від прокрастинації, встановлюють нереальні очікування, а потім усуваються від роботи, щоб не відчувати занепокоєння, яке вона викликає.

Хоча до прокрастинації схильні й багато дорослих, у підлітків вона є ознакою незрілості. Коли підлітки беруться до роботи, то не можуть відчувати насолоди до моменту її завершення. Також їм годі справитися з фрустрацією і занепокоєнням, коли вони вчаться чогось нового. Ви можете почути від підлітка фразу: «Так нечесно, це занадто важко».

Батькам варто навчити підлітка дивитися на такі ситуації з позиції «я думаю, що я зможу». Також слід встановлювати для підлітка очікування, що дають йому змогу виявляти самостійність і контролювати ситуацію. Це єдиний спосіб розвинути в нього внутрішню мотивацію, необхідну для виконання роботи.

Розгляньмо поради, які можуть використовувати батьки, щоб допомогти підлітку впоратися з прокрастинацією.

Не піддавайтеся на раціональні пояснення. Погляньмо правді у вічі: люди, схильні до прокрастинації, – брехуни. Вони регулярно брешуть самі собі про те, скільки часу їм потрібно для виконання роботи, роблячи висновок, що часу достатньо, аби зробити все ідеально. Така брехня називається раціоналізацією. Щоб упоратися з прокрастинацією, необхідно розпізнати раціоналізацію і вказати на неї людині, яка до неї схильна. Наприклад, коли ваша дитина використовує одну з перерахованих вище фраз, покажіть їй весь список і запитайте, чи знайомі їй такі ситуації:

• «Я більш продуктивна, коли маю обмаль часу, тому чекаю, коли часу залишиться мало, і тоді зможу все зробити добре»;
• «Якщо я почекаю, то зможу швидко написати цю статтю»;
• «Якщо я зараз сяду за роботу, то пропущу серію свого улюбленого серіалу»;
• «Не напружуйся. Це всього лише одне завдання. Світ не впаде, якщо я його не зроблю»;
• «Я не знаю, як це зробити, тому почекаю, може, що-небудь придумаю»;
• «Мені легше зробити цю роботу, коли добре почуваюся, тому я почекаю, поки мій настрій не покращиться»;
• «Минулого разу я зробив усе в останній момент, і вийшло добре. Чому б і зараз не вчинити так само?».

Перед батьками час від часу виникає дилема: потурати бажанням дитини чи позначити рамки дозволеного. У деяких дітей є досить довгий список речей, які вони хочуть мати, і, якщо батьки не виконують усі їхні бажання, вони відчувають незадоволеність. Батьки можуть намагатися з усіх сил позбавити дитину розчарувань, потураючи всім її примхам і купуючи їй усе, що вона захоче. Однак у результаті вони розуміють, що їх зусиль недостатньо. Чому одні діти завжди можуть задовольнятися тим, що в них є, а інші - ні?

Розуміння дитячої поведінки

Прагнення (або відсутність прагнення) до зовнішнього заохочення - це певна модель поведінки. Щоб зрозуміти, чому дитина поводиться так чи інакше, потрібно зрозуміти, що так вона висловлює свої емоції або реагує на емоції інших людей. Поведінка дитини - це підказка батькам про те, які почуття вона відчуває. Емоційно врівноважена дитина (тобто та, яка не проявляє ознак стурбованості або пригніченості), зазвичай задоволена й зовнішніми умовами життя. Їй комфортно гратися на самоті, вона добре пристосовується до сімейних правил, невибаглива в їжі та спокійно сприймає те, що в неї є не всі речі, які вона хотіла б мати.

Помічайте моменти, коли дитина прагне до більшого

Батькам потрібно звертати увагу на те, чи відрізняється поведінка дитини в конкретному випадку від її звичайної поведінки. Прагнення до зовнішнього заохочення може набувати різних форм. Дитина може привертати увагу до себе або відмовлятися залишатися на самоті (оскільки при цьому вона відчуває дискомфорт), не виявляти бажання виконувати домашні обов'язки, відмовлятися від їжі або вередувати. Прагнення до зовнішнього заохочення може виникати в дитини як реакція на недавню подію (наприклад, народження брата, початок навчального року тощо). Зверніть увагу, чи проявилася така поведінка тільки в даному випадку, чи вона повторюється періодично.

Спрямуйте увагу дитини на її внутрішній світ

Прагнення до зовнішнього заохочення (або, іншими словами, до зовнішнього засобу проти негативних емоцій) може бути ознакою важких почуттів, які вона намагається приховати або від яких намагається позбутися чи відгородитися. Коли дитина демонструє незвичну для неї поведінку, батькам потрібно визначити, що її викликало, і підказати спосіб упоратися з цією причиною.

Наприклад, можна сказати дитині: «Тобі здається, що все йде не так, як потрібно, останнім часом? Я буду пам'ятати про це й постараюся тобі допомогти».

Коли батьки не розуміють, що викликало таку поведінку дитини, вони можуть сказати: «Ти хочеш, щоб ми купували тобі більше іграшок, і я не знаю, чому. Я можу купити тобі іграшки, і тобі на певний час стане легше. Але це не усуне того, що тебе турбує». Такого роду фрази допоможуть вам бути відкритими до подальшого спілкування, а також це дасть дитині зрозуміти, що зовнішнє заохочення - це її спроба полегшити внутрішній дискомфорт.

Зовнішні та внутрішні засоби вирішення проблеми

Зовнішні засоби - це спроба полегшити дискомфорт за допомогою зовнішніх заохочень (наприклад, коли батьки купують дитині іграшки або речі). Внутрішні засоби спрямовані на внутрішню проблему та звертають увагу дитини на її внутрішній світ, допомагаючи зрозуміти взаємозв'язок між станами свідомості й бажаннями. В ідеалі, щоб допомогти дитині, потрібно поєднувати зовнішні та внутрішні засоби, надавати їй підтримку й пояснювати, чому така підтримка їй необхідна.

Ознаки того, що дитині потрібна допомога

Деякі діти постійно шукають зовнішнє заохочення в різних формах. Якщо така поведінка проявляється в дитини постійно й не викликана якоюсь подією із життя, але завдає їй дискомфорту, варто звернутися до психолога. Він допоможе виявити приховані причини такої поведінки дитини й усунути їх.