Емоційний зв'язок між батьками й дитиною – ключ до довірливих, сповнених любові взаємин. Прихильність дитини до батьків – це не даність, а результат тривалого процесу. Тому одноразовий прояв любові до дитини й турботи про неї ще не означає, що дитина буде прив'язана до вас. Із іншого боку, й окремі конфлікти з дитиною не означають, що тепер емоційний зв'язок із нею порушений.Якщо дитина зможе сформувати безпечну прихильність до вас, це буде багато в чому корисним для неї. Діти, котрі встановили сильний емоційний зв'язок із батьками, мають вищі самооцінку й успішність у школі, краще ладнають із людьми й управляють стресом.Батьки можуть допомогти дитині розвинути безпечну прихильність. Для цього потрібно дотримуватися таких правил.

Будьте надійною опорою для дитини

Поруч із вами дитина має почуватися в безпеці. Оточіть її турботою й дайте їй відчути себе комфортно, коли вона хворіє або засмучена. Якомога частіше будьте поруч із дитиною, коли вона цього потребує. Відчуваючи себе в безпеці, дитина може самостійно досліджувати навколишній світ: вона знає, що в будь-який момент повернеться до вас і знову відчує себе під захистом. Заохочуйте дитину пробувати щось нове. Показуйте, що ви вірите в те, що їй під силу впоратися з новими завданнями самостійно. Але водночас будьте поруч, якщо дитина почувається некомфортно.

Будьте уважні до дитини

Приділяйте час дитині і взаємодійте з нею один на один. Знайдіть ігри й заняття, якими ви можете займатися удвох із дитиною, отримуючи від цього задоволення. Знаходьте час, щоб вислухати дитину й поговорити з нею про те, що їй цікаво. Дайте дитині змогу самій обирати заняття відповідно до її інтересів, не нав'язуйте при цьому свою думку. Важливо не те, скільки часу приділяти взаємодії, – важливо засвідчувати свою прихильність до дитини і приділяти їй увагу. Візуальний і тактильний контакт, дружелюбність та посмішка допоможуть вам зміцнити емоційний зв'язок із дитиною.

Будьте передбачувані

Дітям потрібен розпорядок дня, щоб вони почувалися впевнено й безпечно. Звичний розпорядок прийому їжі, сну й інших щоденних занять допомагає дитині розвинути навички дисципліни й відчути себе в безпеці. Коли дитина знає, що відбуватиметься далі, це допомагає їй самостійно переходити від одного заняття до іншого.

Будьте чуйними у ставленні до дитини

Запитуйте себе: «Що зараз відчуває дитина?» або «Як це виглядає в очах дитини?». Не думайте, що дитина бачить події так само, як і ви. Не поспішайте робити за неї висновки. Спостерігайте за дитиною – і ви зможете побачити те, що відбувається, її очима.

Будьте емоційно відкритими

Дитина повинна мати змогу спостерігати, як ви демонструєте різні емоції. Коли ви бачите її, виявляйте радість і посміхайтеся. Коли ви чимось засмучені, не ховайте від неї сліз. Ваша емоційна відкритість допоможе дитині розуміти й виражати свої емоції. Якщо в неї виникатимуть ті чи інші почуття, вона не буде їх приховувати або прикидатися.

Не приймайте поведінку дитини близько до серця

Багатьом батькам стає боляче, якщо дитина відштовхує їх, утікає або відмовляється від обіймів. Коли дитина вчиться словесно виражати свої емоції, ви можете почути від неї: «Ти зла!», «Я тебе ненавиджу!» або навіть «Ти мені більше не мама!». Не сприймайте ці слова буквально: так дитина висловлює свої страх, злість, розчарування та інші негативні емоції. Вона ще не вміє робити це правильно.

Стежте за єдністю ваших слів і дій

Наприклад, коли ви вранці заходите в кімнату дитини, скажіть їй: «Доброго ранку! Як тобі спалося? Я сумувала за тобою, поки ти спала! Ти – найкраща дитина у всьому світі. Уставай, і давай прогуляємося». Дитина повинна відчути чіткий зв'язок між вашими діями й голосом.

Покажіть дитині свої очікування від її поведінки

Поводьтеся з дитиною так, ніби вона діє саме відповідно до ваших очікувань. Коли ви приходите забирати дитину з дитячого садка, а вона просто повертає голову у вашу сторону, уявіть, що вона тягнеться до вас, щоб обійняти, і посміхається. Посміхніться дитині, простягніть до неї руки і скажіть: «Привіт! Я чекала на тебе! Іди до мене, я тебе обійму!».

Дозвольте дитині виявляти ініціативу

Маленькі діти часто відчувають себе центром Всесвіту. На певному етапі розвитку дитини це нормально, більш за те, – дитині важливо прожити цей етап. Це допомагає їй розвинути почуття власної гідності та краще зрозуміти саму себе. Якщо батьки підтримують дитину на цьому життєвому етапі, вони допомагають їй стати самостійнішою. Дозволяйте дитині брати ініціативу (а разом з нею – відповідальність) на себе. Можна навіть підіграти дитині й на деякий час помінятися ролями: вона буде батьком, а ви – дитиною.

Установлюйте зоровий контакт

Якщо дитина уникає зорового контакту – продовжуйте з нею над цим працювати, але не примушуйте до цього дитину. Із маленькими дітьми можна гратися, закриваючи очі долонями, а потім відкриваючи їх. Ігри розслаблюють дитину, і від цього вона легше звикає до зорового контакту з вами.

Терпляче ставтеся до дитячих примх та істерик

Під час таких проявів поганої поведінки не кричіть на дитину, не йдіть від неї. Дитина хоче, щоб ви були поруч. Її поведінка зміниться, коли вона навчиться краще розуміти й виражати свої почуття. Реагуйте на її поведінку позитивно. Говоріть із дитиною, наприклад: «Мені здається, ти хочеш до тата», «Хочеш, щоб я не йшла, а залишилася з тобою?». Якщо ви віддалятиметеся від дитини в такі моменти, то тільки погіршите ситуацію. Натомість варто м'яко встановити для дитини кордони: «Я б хотіла, щоб ти посиділа в мене на колінах, але мені потрібно тебе бачити, тому я сидітиму поруч». Залишайтеся із дитиною, розмовляйте з нею, поки вона не заспокоїться. Це не означає, що ви потураєте примхам дитини й піддаєтеся на її провокації, – зрозуміло, за винятком того, що мета дитини в тому, щоб бути поруч із вами.Іноді вам справді потрібно буде піти (наприклад, коли в сім'ї є молодша дитина і вам треба доглядати за нею). Ваша старша дитина з часом зрозуміє це.Будьте особливо уважні, якщо дитина ніколи не впадає в істерики й не демонструє поганої поведінки. Можливо, вона не вміє говорити про свої потреби й очікує вашої допомоги, щоб навчитися виявляти свої почуття.

Показуйте прихильність до дитини, навіть якщо не можете завжди бути поруч із нею

Якщо ви не можете завжди бути поруч із дитиною (наприклад, якщо ви з чоловіком розлучені й дитина не живе з вами), це не повинно впливати на ваші з нею взаємини. Дитина може бути прив'язана і до своєї нової сім'ї, і до вас. Вигадайте особливий ритуал, коли ви прощаєтеся з дитиною до наступної зустрічі. Це додасть дитині впевненості. Вона розумітиме, що ви можете бути засмучені тим, що вам доводиться розлучатися. Але якщо ви покажете, що ви не засмучені, вона теж збереже спокій. Якщо є змога, привчайте дитину проводити більше часу без вас, поступово збільшуючи термін між вашими зустрічами. Однак перший час після розлучення або переїзду проводьте багато часу з дитиною – це допоможе їй звикнути до життєвих змін. Деяким дітям добре допомагає, якщо поряд із ними завжди будуть улюблена іграшка або предмет, до якого вони звикли.

Ви не зможете своєю любов'ю зіпсувати дитину

Чим більше дитина почуватиметься в безпеці, тим більш самостійною вона стане в майбутньому. Що більше турботи й уваги ви виявлятимете у ставленні до дитини, то менше вона вдаватиметься до поганої поведінки, щоб привернути вашу увагу. Ваше спілкування з дитиною стане глибшим, а емоційний зв'язок між вами – міцнішим.Стійкий емоційний зв'язок дитини з батьками дає їй велику користь у міру її зростання й розвитку. Ваші турбота, душевна теплота й передбачуваність у діях вселять у дитину впевненість і сприятимуть тому, щоб вона самостійно досліджувала навколишній світ.

Від дітей часто чекають, що вони завжди будуть на піку активності та в піднесеному настрої. Багато батьків мріють бути настільки енергійними протягом дня, як їхні діти. Але деякі малюки, навпаки, не відрізняються високою активністю або ж демонструють її зниження в шкільний період, після перенесеної хвороби та з інших причин.Якщо ви помічаєте, що ваша дитина постійно відчуває себе втомленою, необхідно звернути на це увагу та з'ясувати причини. Зробіть це відразу ж, як помітите симптоми втоми. Не думайте, що низька фізична активність дитини дасть вам більше часу на відпочинок, адже це може свідчити про початок хвороби або неправильний розпорядок дня. У випадку, коли втому, крім дітей, відчувають також і батьки, потрібно шукати причину всередині сім'ї, в організації її дня, раціоні харчування тощо.

Причини втоми в дітей

Причина №1. Неправильний режим сну

Головна причина втоми в дітей, як і в дорослих, – це недостатня кількість сну. Організм дитини працює за тим же принципом, що й в дорослого, і діти відчувають такий же дискомфорт при недосипанні, що й батьки. Найкраще, що ви можете зробити для дитини в такому випадку, – відновити цикл її сну. Але встановити час, коли дитині потрібно лягати спати, – це ще не вирішення проблеми: діти можуть прикидатися, що засинають, відразу ж після того, як у їх спальні гасне світло, а наступного дня знову виглядати втомленими. Секрет у тому, щоб дитина протягом дня багато рухалася, грала на відкритому повітрі, по можливості ходила босоніж. Так до вечора вона сильніше втомиться та швидше засне.Згадайте, як зазвичай буває під час відпустки на морі. Цілий день, проведений на пляжі, забезпечує дитині міцний сон на всю ніч. Перебування на свіжому повітрі допомагає заснути набагато краще, ніж довга поїздка на машині. Втома в дітей може бути пов'язана з неправильним раціоном. Вона проявляється через 90 хвилин після того, як дитина поїсть оброблені продукти або продукти з високим вмістом цукру.Постійна втома – сигнал до того, щоб негайно змінити раціон дитини. Оброблені продукти призводять до дефіциту цинку в організмі, який забезпечує енергію. Відповідно, дефіцит цинку призводить до втоми.Як би діти не чинили опір цьому, їм потрібно вживати в їжу більше овочів і натуральних продуктів і по можливості відмовитися від напівфабрикатів. Будьте непохитні в тому, щоб змінити раціон малюка. Чим раніше ви привчите його до здорової їжі, тим краще. Це невелика інвестиція в здоров'я дитини, але й вона може бути дуже корисна. Зокрема, здорове харчування вбереже дитину від ряду захворювань, таких як діабет і багатьох інших.

Причина № 2. М'язова напруга

Дитина сильніше втомлюється, коли йде до школи з важким рюкзаком, годинами сидить за комп'ютером і постійно переписується в соціальних мережах з друзями. Кожне з перерахованих занять викликає м'язову напругу, провокує втому. Щоб цього уникнути, дотримуйтеся наступних рекомендацій:

Вага рюкзака не повинна перевищувати 15% ваги дитини. Зважте рюкзак перед тим, як дитина йде до школи. Залиште зайві речі вдома, якщо рюкзак важить більше норми.

Спостерігайте за тим, у якій позі дитина сидить за комп'ютером. Якщо поза неправильна, вимагайте, щоб дитина сіла рівно. Через тиждень, коли вона звикне самостійно приймати правильну позу, звертайте на неї увагу двічі в день. Якщо в дитини все ще спостерігаються проблеми з правильною позою, перевіряйте її частіше.

Тримайте телефон вище. Якщо ви не можете заборонити дитині писати повідомлення в соціальних мережах, то хоча б привчіть її тримати телефон на рівні грудей, щоб м'язи шиї не перенапружувались.

Причина № 3. Анемія

Анемія розвивається тоді, коли еритроцити в організмі дитини не отримують достатньої кількості поживних речовин. У свою чергу, еритроцити не можуть насичувати організм киснем, і це призводить до втоми. Чи знаєте ви, що анемія пов'язана не тільки з дефіцитом заліза? Її викликає також дефіцит інших поживних речовин, таких як вітаміни С, В6, В12, фолієва кислота й мідь.Гарним доповненням до раціону дитини буде комплекс вітамінів А, В і С.

Причина № 4. Інші серйозні захворювання

Хронічна втома в дитини іноді пов'язана з серйозними хворобами, такими як вроджені захворювання м'язів або онкологічні захворювання. Але такі випадки зустрічаються досить рідко. Звертаючи увагу на фактори, розглянуті вище, ви можете розпізнати справжні причини втоми дитини та зрозуміти, як з нею впоратися. У результаті ваша дитина стане активною й повною сил.

Дорослі часто відчувають невизначеність із приводу свого майбутнього й місця в житті. Часто це буває через фінансову нестабільність, особисті проблем або стрес, пов'язаний із роботою. Але що відбувається, якщо дорослі переживають таку невизначеність у присутності своїх дітей?

Спокій дитини досить легко порушити. Є декілька ознак того, що дитина щаслива й емоційно стабільна:

• дитина відчуває задоволення й самоповагу;
• вона сміється за будь-яких обставин і посміхається без причини;
• вона всім своїм виглядом показує, що готова веселитися;
• вона вміє справлятися зі стресом, пов'язаним зі шкільними іспитами й контрольними, упевнено долає ці випробування;
• вона легко ставить цілі й шукає шляхи їх досягнення;
• вона полюбляє ігри і просить вашого дозволу запрошувати додому друзів;
• вона легко адаптується до змін, виявляє гнучкість у прийнятті рішень і поважає своїх батьків;
• вона намагається швидше зробити уроки і проводити більше часу на вулиці з друзями;
• у неї багато друзів, з якими вона охоче проводить час;
• вона демонструє упевненість і дотримується позитивної думки про себе та свою сім'ю.

Усі перераховані вище ознаки характеризують емоційно стійку дитину. Якщо дитина емоційно стійка, це не означає, що вона повинна посміхатися упродовж усього дня – вона, радше, матиме сміливість заявити, якщо її щось турбуватиме.У житті найбезтурботнішої дитини можуть виникати стресові ситуації. Наприклад, якщо дитина отримає в школі погану оцінку, мама, швидше за все, буде стурбована й налаштована негативно: «Якщо так триватиме й далі, дитина нічого не досягне в житті», «Як я буду дивитися в очі вчителю?», «Це моя вина, тому що я дозволила дитині подивитися фільм і менше уваги приділити урокам» тощо.Батько, навпаки, може сказати дитині щось на кшталт: «Навчання – це твоя робота. Ти мене розчарувала».Знаючи це, дитина, яка отримала погану оцінку, починає думати: «Що скажуть батьки? Як мені сказати їм цю новину?»Така ситуація створює прецедент. Для батьків ця розмова стосується тільки ситуації, якої вони надалі постараються уникати, але для дитини із цього починається недовіра до батьків.Ви повинні пам'ятати, що зазнати невдачі може кожен дорослий, не кажучи вже про дитину. Невдачі (неважливо, у якій сфері) знижують самооцінку дитини. Тому дитина чекає від вас підтримки й мотивації, а не критики.У цьому випадку, як і в багатьох інших, емоційний стан дитини багато в чому залежить від вашої підтримки. Оскільки в шкільні роки в дитини формуються особистісні якості, вона потребує вашого позитивного зворотного зв'язку. Якщо ви хочете, щоб дитина максимально розвинула свій потенціал, покажіть їй, що ви в неї вірите.

Щоб допомогти дитині набути емоційної стійкості, вам слід розуміти такі ключові моменти з приводу емоцій:

1. Діти можуть відчувати цілий спектр емоцій. Навчити дитину давати раду своїм емоціям – важливе завдання для батьків. Відчувати негативні емоції – це нормально. Але батьки можуть почати хвилюватися, бачачи, що дитина відчуває злість, смуток або фрустрацію. Батьки вважають, що оберігати дитину від негативних емоцій – значить допомогти їй стати щасливою. І хоча це шляхетна мета, вона не обов'язково принесе дитині користь.

Ми знаємо, що в житті не уникнути негативних емоцій та складних ситуацій. Якби люди відчували тільки позитивні емоції, вони б не розвивалися протягом життя.

2. Емоції допомагають дитині вчитися. Різні ситуації й емоції дають нам життєвий досвід. Для порівняння: якщо б погода постійно була сонячною, ми не цінували б її. Спостерігаючи кожного дня за однією й тією ж погодою, ми б сприймали її як щось, само собою зрозуміле. Крім того, ми б не могли оцінити красу іншої погоди (грози, снігопаду тощо). Так само й різні емоції слугують нам по-різному. Секрет у тому, щоб навчитися приймати свої найрізноманітніші емоції, але не заглиблюватися в почуття провини, страху, образи чи осуду.

3. Можна навчитися опановувати хворобливі емоції. Поринаючи в негативні емоції (наприклад, гнів або страх), ми стаємо їх заручниками. Іноді не можемо впоратися з ними або винести з них життєвий урок. Якщо довго тримати емоції в собі, це може навіть призвести до хвороби. Але проживаючи їх, ми вчимося й розвиваємося.

Дітям зазвичай легко вдається виражати свої емоції. Емоції в них змінюються дуже швидко: упродовж короткого проміжку часу діти можуть плакати, сміятися, гніватися, засмучуватися... Це відбувається тому, що вони дозволяють собі повно відчувати емоції в міру їх виникнення. Замість того, щоб аналізувати, вони відразу ж виявляють їх. І це добре!

4. Важливо правильно реагувати на емоції дитини. Спостерігаючи, як дитина відчуває сильні емоції, батьки можуть неправильно на них відреагувати. Якщо спробувати контролювати або обмежувати емоції дитини, можна тільки погіршити ситуацію. Втручання батьків спантеличує дитину.

Якщо не втручатися й поглянути на ситуацію збоку, можна побачити, що відбувається насправді. Діти відчувають такі ж емоції, як і дорослі, і вони так само, як і ми, мають право виражати свої почуття. Коли ми говоримо дитині, щоб вона припинила поводитися тим чи іншим чином, то пригнічуємо її емоції. Ми реагуємо тільки на поведінку дитини, не намагаючись з’ясувати причини її емоцій. Така реакція дорослих може викликати в дітей розчарування й відчуття, що їх не розуміють.Перш ніж реагувати, запитайте дитину, що сталося й чому вона засмучена. Дайте їй можливість висловитися. Так ми краще зможемо зрозуміти її поведінку й допоможемо дитині впоратися з її емоціями. Крім того, дитина зрозуміє, що виражати емоції – це нормально, її за це не засудять і не спробують змінити її поведінку.Емоційно стійкі діти можуть знаходити найкращий вихід із важких ситуацій. Надавайте своїй дитині емоційну підтримку – і це допоможе їй розвинути позитивне ставлення до труднощів у процесі розвитку та зростання.

Якщо в дитинстві ви зіштовхувалися з жорстокістю, зневагою або пережили емоційну травму, найімовірніше, ви відчуваєте серйозні наслідки такого негативного досвіду в дорослому житті.Батьківство змушує переглянути багато речей, побачити їх під іншим кутом. Так, караючи свою дитину, ви можете раптово усвідомити, що повторюєте слова й дії своїх власних батьків. Те, що ви так ненавиділи й чого боялися у власному дитинстві, повторюється вже з іншими учасниками подій.Негативні установки, отримані в дитинстві, й потрясіння – все це не повинно впливати на доросле життя. Але вони здійснюють свій вплив через багато років. Стають частиною особистості, заважають побудувати повноцінні стосунки зі своїми дітьми й партнером, викликають страх і безпорадність.Важливо припинити заперечувати вплив пережитих травм, вчасно їх розпізнати, усвідомити їх негативний вплив і почати діяти – раз і назавжди позбутися негативних установок заради свого блага та блага родини.Діти надають значення всім подіям, які вони спостерігають і які з ними відбуваються. Саме так формується їх картина світу. Усвідомлення сенсу допомагає дитині впоратися з травматичним досвідом і хвилюваннями. Але якщо людина в дорослому віці не створить нову картину світу, її стара картина не дозволить їй розвиватися й насолоджуватися життям. Розглянемо докладніше яким чином перенесені потрясіння  впливають на наше життя. 

Створення помилкового «Я» Психотерапевти стверджують, що дитячі емоційні травми залишаються з людьми на довгі роки. Один зі способів полегшити цю травму – створення помилкового «Я». У дитинстві ми хочемо відчувати любов і турботу наших батьків. Якщо ми цього не отримуємо, то намагаємося стати такими, якими, за нашими уявленнями, нас можуть полюбити батьки. Пригнічуючи свої почуття й потреби, ми створюємо хибне «Я». Це образ, який ми пропонуємо світу.Емоції – невід'ємна частина нас самих і, пригнічуючи їх, ми втрачаємо зв'язок із собою. Ми живемо з острахом, що коли ця маска спаде, нас більше не будуть любити та приймати.Кращий спосіб виявити за помилковим «Я» свою справжню сутність – звернутися до психотерапевта, який спеціалізується на дитячих емоційних травмах. Він допоможе вам знову увійти в контакт зі своїми почуттями й відчути себе цілісним.

Мислення жертви

Наші уявлення про себе породжують внутрішній діалог. Внутрішній голос підбадьорює нас або, навпаки, спонукає до занепаду. Негативні установки  змушують думати, що ми не контролюємо наше життя. Тобто є жертвою. Ми можемо отримати таку установку в дитинстві, але не варто прив'язуватися до неї в дорослому житті.Іноді здається, що немає вибору, але він є завжди. Принаймні, ми можемо вибирати свої установки у ставленні до самих себе. У дитинстві ми практично не можемо контролювати своє життя, але ж ми вже виросли й тепер маємо більше можливостей впливати на ситуацію.Замість того, щоб  вважати себе жерствою можна уявити себе людиною, яка впоралася зі складною ситуацією. Наступного разу, коли ви відчуєте себе в безвихідному становищі, нагадайте собі, що ви здатні на більше.

Пасивно-агресивна поведінка

Коли дитина росте в нездоровій обстановці, де часто виявляють агресивність, вона починає думати, що проявляти злість та інші негативні емоції неприпустимо. Виростаючи, вона вірить, що злість – погане почуття, яке потрібно пригнічувати. Якщо дитина росте в сім'ї, де придушують злість, вона засвоює, що саме такої поведінки очікують і від неї. У дорослому житті вона також пригнічує злість, навіть у ситуаціях, в яких злість могла б бути корисною.Що відбувається, коли ви не можете висловити злість? Якщо ви звикли пригнічувати негативні емоції, то ви знаєте відповідь: нічого. Ви все ще відчуваєте злість (зрештою, злість – це цілком природне почуття), але замість того, щоб усвідомити його та зрозуміти причину, ви продовжуєте відчувати все ту ж злість. Ви не висловлюєте її відразу ж після того, як відчули. Але, оскільки почуття придушене, ви висловлюєте його за допомогою пасивно-агресивної поведінки.

Пасивна поведінка і навчена безпорадність

Якщо в дитинстві батьки не приділяли вам належної уваги, ви також пригнічуєте свою злість і страх у надії, що вас більше не покинуть. Але таке придушення емоцій призводить до того, що ви залишаєте себе самого. Не висловлюючи свої почуття, ми не даємо собі розвиватися. Ми стаємо пасивними, не реалізуємо свій потенціал. Типова позиція пасивної людини: «Я знаю, що потрібно зробити, але я цього не роблю».Коли ми придушуємо свої почуття, ми придушуємо самих себе. Дитячі емоційні травми змушують нас приховувати певні сторони своєї особистості. Це допомагає нам знову відчути себе в безпеці. Однак у дорослому віці нам необхідні наші почуття – вони говорять нам про те, ким ми є, і дозволяють стати тими, ким ми хочемо стати.