Більшість дітей безболісно переживають підлітковий період  Але деякі підлітки за цей час змінюються до невпізнання, що завдає багато страждань батькам. Вони розмірковують над такими різкими змінами: «Раніше моя дитина була такою щасливою», «З нею було легко знайти спільну мову», «Раніше вона була добрішою».Іноді батьки звинувачують себе в подібній поведінці дитини («Мені варто було бути з нею суворішим(ою)», Самозвинувачення не приносять ніякого результату, хоча батьки часто до них вдаються. Звинувачення дитини також неефективні, крім того, вони призводять до конфліктів між підлітком і батьками.То які прояви підліткової засмученості можна вважати нормальними, а в яких випадках потрібна допомога психолога? Спробуємо розібратися з цими питаннями.

Психологи розрізняють два види підліткової депресії: депресію розвитку й атипову депресію.

У підлітковому віці відбувається усвідомлення крихкості життя, яке викликає в дітей смуток і пригнічений стан. Депресія розвитку викликана міркуваннями дитини про смерть. Цей етап символізує закінчення дитинства, перехід у доросле життя, усвідомлення того, що й сам підліток, і його близькі не вічні. Ці переживання змушують підлітка сприймати світ у похмурих тонах.Хоча депресія розвитку й викликає в підлітка внутрішній неспокій, вона знаменує новий етап його життя, появу нового образу власного «я». Це занепокоєння необхідне, без нього дитина не сформувала б цілісний образ свого «я». Щоб упоратися з депресією, підлітку потрібно подолати два ключові чинники її розвитку: власну ідентичність і відокремлення. Якщо йому не вдається зробити це, у нього починають проявлятися дитячі форми поведінки, такі як істерики, булінг тощо.

Для депресії розвитку в підлітка характерні такі ознаки:

• перепади настрою;
• смуток, меланхолія;
• соціофобія;
• перевтома, безсоння або, навпаки, тривалий сон;
•  думки про сіїцид або вбивство без явного наміру.

Атипова депресія в підлітків

Депресія розвитку під впливом тих чи інших факторів може загострюватися й переростати в атипову форму. Її викликають сильні емоційні потрясіння, а також такі фактори:

• не виявлені раніше розлади навчання;
• хвороби та травми;
• соціальні проблеми;
• конфлікти між батьками;
• смерть близької людини;
• фінансові труднощі;
• зміна місця проживання або школи.

На відміну від депресії розвитку, коли дитина відчуває смуток і меланхолію, з якою може впоратися, атипова депресія пригнічує підлітка, викликаючи відчай і виражене психічне напруження. Підліток відчуває гнів, фрустрацію або безпорадність, які викликають зміни настрою, песимізм або руйнівні думки.

Підлітки, схильні до атипової депресії, постійно борються з її негативними проявами, використовуючи такі види психологічного захисту як заперечення, проекцію або дисоціацію. Хоча захист і необхідний підлітку, він вимагає великих витрат енергії. Тому депресивний підліток може виглядати постійно втомленим або занадто настороженим.

Ознаки атипової депресії включають у себе:

• пригнічений або роздратований настрій;
• втрату інтересу до раніше улюблених занять;
• соціальну ізоляцію й панічні атаки;
• постійну втому, безсоння або тривалий сон;
• тривале відчуття безпорадності або нерішучості;
• раптові зміни настрою;
• постійні думки про суїцид або вбивство.

Ознаки того, що дитині потрібна допомога

Іноді буває важко визначити, яка форма депресії в підлітка. Потрібно звернути увагу на такі ознаки:

• Нанесення собі каліцтв. Якщо підліток  завдає собі порізів  або інших каліцтв, це свідчить про те, що він фізично та психічно неврівноважений й не може впоратися зі своїми емоціями. Подібні дії можуть стати звичкою та проявитися через тривалий час.
• Вживання алкоголю й наркотиків. Підлітки часто пробують алкоголь і наркотики, і, якщо це відбувається систематично, це свідчить про серйозні проблеми. Необхідно негайно вжити заходів, особливо, якщо у вашій родині в кого-небудь вже були проблеми з наркотиками. Підлітки, які страждають на атипову депресію, схильні до цього.
• Думки про суїцид. Якщо в дитини з'являються думки про суїцид, батькам не можна ставитися до цього легковажно й намагатися впоратися з проблемою самостійно. Не варто також думати, що дитина грає на публіку. Потрібно негайно звернутися по професійну допомогу. Про серйозність даної проблеми свідчить і той факт, що останнім часом число самогубств серед підлітків зростає, особливо серед дівчаток.

Що робити, якщо ваша дитина страждає на атипову депресію

Коли батьки не можуть самостійно впоратися з проблемами дитини, їм зазвичай буває соромно звертатися по допомогу. Однак це прояв співчуття, а не слабкості. Більш того, якщо дитині вчасно не надати допомогу, депресія негативно позначиться на її подальшому житті.

Якщо ви граєте зі своєю дитиною після роботи - це чудовий спосіб зняти стрес. Але чи знаєте ви, що діти дошкільного віку теж його відчувають?Стрес - невід'ємна частина сучасного життя. Сильний стрес у дорослої людини  може призвести до цукрового діабету, астми, депресії, тривожного розладу, артриту, гіпертонії або захворювань серця.Але чи помічаєте ви проблеми в поведінці вашого малюка? Якщо він постійно вередує, відчуває проблеми з навчанням або страждає на енурез - це може свідчити про те, що він знаходиться в  стресовому стані. Пропонуємо поради про те, як допомогти дитині впоратися з ним.

Причини стресу в дитини
Стрес - це реакція людини на ситуацію, яка ставить під сумнів здібності людини. Стресові ситуації можуть бути пов'язані з сім'єю, друзями, дитячим садочком, школою, роботою та іншими факторами.
Крім цього, причиною стресу в дошкільнят і молодших школярів може бути:

Перебування далеко від батьків. Діти відчувають занепокоєння та стрес, коли батьки залишають їх на цілий день у дитячому садку. Залучення в соціальне життя без підтримки з боку мами й тата стає джерелом страху та стресу.

Соціальний тиск. Зазвичай це викликає стрес у дітей старшого віку, але іноді й дошкільнята відчувають труднощі, потрапляючи в нове оточення. Вони можуть стати соромязливими й замкнутими.

Сімейне життя. Домашня обстановка істотно впливає на поведінку та звички дитини. Події в сім'ї, що завдають психологічних травм, такі як  розлучення батьків  або смерть  когось із родичів, може викликати у малюка стрес.

Інші фактори. Тривожні образи, новини  по телевізору, хвороби, фінансові труднощі, відсутність підтримки з боку батьків також можуть викликати стрес у дошкільника.

Як стверджують психологи, стрес, який відчувають батьки (зокрема, мати), може передаватися дітям.

Симптоми стресу в дітей

Розглянемо декілька ознак, що вказують на наявність стресу в малюка:

• Погано розвинене мовлення 
• Погана здатність до навчання.
• Труднощі з концентрацією й успішністю в дитячому садку.
• Проблеми з пам'яттю.
• Агресивна поведінка.
• Неповажне, образливе мовлення.
• Дитина не може довіряти тим, хто її оточує.
• Дитина з труднощами заводить друзів.
• Регресивна поведінка (використання незрілих і неадекватних віку моделей поведінки з метою захисту).
• Дитина привертає до себе увагу.
• Дитина надмірно плаче та кричить.
• Істерики
• Невпевненість у собі.
• Занепокоєння та страх.
• Замкнутість.
• Дратівливість.
• Страх знаходитися далеко від батьків.
• Розлади сну.
• Біль у животі.
• Поганий апетит і недостатня вага.
• Проблеми з травленням.
• Нічні жахи 
• Енурез.

Як упоратися зі стресом

Дані рекомендації допоможуть полегшити симптоми стресу в малюка, а вам - зміцнити зв'язок з дитиною.

Заспокойте малюка, дайте йому відчуття безпеки, залишаючись поруч із ним. Якщо дитина хвилюється через те, що ви залишите її одну в дитячому садку - переконайте її в тому, що ви йдете ненадовго, усього на кілька годин.

Говоріть з дитиною спокійним тоном. Це попередить у неї роздратування.

Звертайте увагу на поведінку малюка. Якщо він часто вередує або впадає в істерику - це може бути викликане стресом. Можливо, так він намагається вам щось сказати. Уважно вислухайте його та дайте відповіді на всі його питання.

Допоможіть малюку висловити свої почуття, але в той же час  встановіть потрібні межі 

Пам'ятайте, що стрес - це частина життя, і ви допоможете дитині впоратися з ним,  виявляючи любов  і зберігаючи з нею близькі стосунки. Якщо, незважаючи на всі ваші зусилля, симптоми стресу не минають, зверніться до дитячого психолога.

«Мамо, чому Петрик і Василько не дозволяють мені грати з ними?». Сльози стоять в очах дитини, біль неприйняття проявляється в кожній маленькій складочці на її лобі та в тремтінні нижньої губи...У такі моменти батькам важливо нагадувати самим собі про те, що вони не зможуть перебувати поруч з дитиною щоразу, коли вона буде відчувати відчуження й соціальну ізоляцію. Роль батьків повинна полягати в тому, щоб допомогти їй підготуватись до таких ситуацій, а не вирішувати проблеми дитини замість неї.

Справа майстра боїться, а практика веде до досконалості

Для багатьох дітей самоствердження – складне завдання. Батьки можуть використовувати рольові ігри в безпечній обстановці вдома, щоб допомогти дітям практикувати різні реакції на ситуацію «Ми не хочемо з тобою грати!».Діти іноді вважають, що їм необхідно захистити власний простір, і можуть відкидати іншу дитину, не думаючи. Напад, агресія – це просто їхній захист. Якщо ми зможемо дати нашим дітям інструменти, щоби протистояти нападу в позитивному ключі, це допоможе зламати бар'єри у спілкуванні та забезпечить дитині доступ до групи однолітків.Гідна відповідь, безперечна аргументація – дуже дієві інструменти, і рольові ігри – це чудовий спосіб вивчити техніку ефективного вирішення конфліктів. Ось кілька прикладів правильної реакції дітей на соціальне відчуження.

• Причина: «Ти погано вмієш грати в цю гру».

• Відповідь: «Я навчуся грати краще, якщо зможу практикуватись».

• Причина: «Ти зіграв не за правилами».

• Відповідь: «Я ненавмисно, справді ненавмисно. Давайте заздалегідь домовимося про правила гри».

І тільки цілеспрямовано недоброзичлива або дуже самовпевнена дитина зможе відкинути однолітка після таких відповідей. Практикуючи подібні відповіді вдома з батьками, дитина навчиться впевнено використовувати їх у реальних життєвих ситуаціях.Якщо малюка й після цього будуть відкидати однолітки, треба навчити його йти з високо піднятою головою. Але найголовніше, дитина буде робити це, залишаючись вірною собі та знаючи, що вона вела себе позитивно й відкрито – і проблема не в ній. Її самооцінка буде рости, незважаючи на кінцевий результат. (У цьому їй теж може знадобитися допомога батьків.)

Підвищення самооцінки дитини

Соціальне відчуження б'є по впевненості людини в собі в будь-якому віці. Але діти зі здоровою  самооцйінкою  краще підготовлені до того, щоб терпіти образи й рухатись далі. Розвиток внутрішньої сили  – це один з найкращих способів допомогти дитині підготуватися до подібних життєвих ситуацій.Із цією метою фахівці радять просто ретельніше вибирати слова, які ми використовуємо при  спілкуванні з дітьми . Такі прості дії батьків, як уникнення негативних ярликів, образ і позитивна реакція на конкретні дії та ситуації замість загальних фраз типу «Ти дуже розумний!», формують у дітей відчуття власної цінності.Налаштовуючи дітей на позитив у щоденних взаємодіях, ми не тільки зміцнюємо наш зв'язок з ними, а й допомагаємо їм розвивати міцний внутрішній стрижень власної гідності та впевненості  в собі. З таким стрижнем діти зможуть черпати сили в самих собі, коли їм доведеться зіштовхуватися з неминучими проблемами, які життя кине на їхньому шляху.

Заохочуйте самоаналіз

Мова йде не про те, щоби спонукати дітей брати на себе провину за своє соціальне відчуження. Важливо навчити їх об'єктивно аналізувати те, як люди з їхнього оточення сприймають їх. Це важлива життєва навичка дітей, яку необхідно розвивати, оскільки вона стимулює особисту  відповідальність та  емпатію 

Ось кілька способів того, як ми можемо заохочувати дітей міркувати про власну роль у соціальних ситуаціях і допомагати їм працювати над своєю привабливістю в очах оточення. Важливість тієї чи іншої із представлених порад залежить від віку дитини, залученої в ситуацію.

• Зовнішність – порозмовляйте з дитиною про те, як мова тіла може передавати мовчазні повідомлення, а також про те, як особиста гігієна й чепурний або неохайний зовнішній вигляд роблять внесок у загальний образ дитини. Прийміть обдумані заходи для покращення тілесного образу малюка.

• Слова – те, що ви кажете і як ви кажете, може мати значний вплив на те, як вас сприймають. Діти часто не усвідомлюють цього, доки їм не вкажуть на цей аспект.

• Риси характеру, що відштовхують тих, хто оточує дитину, – порозмовляйте з нею про те, що відштовхує від неї інших дітей, наприклад, хвастощі, недоречний гумор, невміння вчасно зупинитись.

Працюйте разом з дитиною, щоб допомогти їй ідентифікувати будь-який із цих внутрішніх чинників. Якщо їй ще складно зробити це, спитайте в малюка, чи є діти, з якими він не завжди хоче грати й чому, а потім спроектуйте відповідь дитини на неї саму. Після цього допоможіть дитині визначити способи, як вона може змінити свій образ і ставлення до себе, друзів і знайомих.Однак не всі фактори дитина зможе або захоче змінити. Ось ще два ключові чинники:

• Відмінності – те, як дитина відрізняється від своїх однолітків. Наприклад, вона може носити окуляри, відрізнятись успішністю, бути  інтровертом в оточенні  екстаравертів.

• Сімейне життя – ми є продуктом навколишнього середовища, і деяким дітям складно знайти спільну мову з людьми з інших верств суспільства. Це може бути просто різниця між великою чи маленькою сім'єю або складні соціальні, економічні чи етнічні відмінності.

Робота з цими факторами вимагає іншого підходу. Якщо ваша дитина, наприклад, носить окуляри або ваша сім'я відрізняється від сімей її однолітків, вам необхідно навчити її розуміти відмінності між людьми, цінувати та приймати їх. Позитивне ставлення й повага до себе створюють внутрішній світ і силу, яку важко перемогти.

Розвиток життєстійкості

Навіть найвища у світі  асертивінсть  самооцінка й самоаналіз не змінять того факту, що дитина періодично може піддаватися соціальному відчуженню. Це буде завдавати прикрощі й ображати її, тому нам треба допомагати малюкові розвивати  життєстійкість  як інструмент боротьби з труднощами. Ось кілька порад із цього приводу:

• Логічний погляд на ситуацію – чи існує проста, вагома причина, чому вона не може приєднатися до групи дітей? Можливо, дитина занадто мала/доросла? Чи правильно вона вдягнена для такого виду гри? Учіть дитину робити крок назад і оцінювати ситуацію об'єктивно – якщо вона ще занадто мала для певного заняття, обговоріть це з нею.

• Практика навичок вирішення проблем – можливо, причину того, що однолітки не приймають дитину у гру, легко усунути. Може, необхідно всього лише перевзутись у кросівки, вдягнути футболку потрібного кольору, попросити когось пояснити правила, попросити зробити спробу тощо. Навчіть дитину шукати рішення.

• Широке охоплення – заохочуйте дітей налагоджувати контакти з багатьма людьми. Широке коло спілкування допоможе пом'якшити удар від соціального відчуження.

• Прийняти й жити далі – цю пораду важко втілити, оскільки вона вимагає, щоб ви допомогли дитині впоратися з образою, прийняти й поставитися з повагою до рішення іншої дитини. Малюку буде легше зробити це, якщо в нього розвинений надійний кістяк адекватної самооцінки (тобто «зі мною все в порядку» і «я ціную себе»). Попросіть дитину пригадати ті випадки, коли її приймали такою, яка вона є. Згодом це створить міцну основу для високої самооцінки, яка допоможе їй у майбутньому.

• Демонстрація гідності – образа у відповідь може принести задоволення, але це задоволення безумовно буде з гірким присмаком. Навчіть дітей мистецтва гідно мовчати й радьте не використовувати лайливі слова.

• Сприяння розвитку дружніх взаємин – дозволяйте дітям запрошувати в гості друзів і приділяйте час залученню дитини до громадських заходів, на яких вона зможе практикувати свої соціальні навички.

Подолання емоційних наслідків соціального відчуження

Коли наших дітей виключають, кидають, їхні емоції можуть загостритись до межі. Батькам дуже важливо не залишати без уваги невидимі рани, які діти можуть носити в собі, й озброювати їх інструментами для боротьби з болем душі. Цей біль не можна залишати на волю випадку, важливо щодня емоційно підтримувати дітей.Емоційна підтримка батьків демонструє дітям, що їхні почуття є здоровими, нормальними й керованими. Важливо демонструвати дитині, що ви, безумовно, приймаєте її саму та всі її емоції, наділяти малюка силою, життєстійкістю та впевненістю у своїх емоціях. Коли діти ростуть, сприймаючи свої емоції, вони здатні краще контролювати їх і реагувати на несприятливі ситуації.Ось хороший приклад емоційної підтримки дівчинки, яку подруги не взяли із собою у гру на дитячому майданчику. Замість того щоб запропонувати дитині виправити ситуацію, мати просто сказала: «Ти розлючена тому, що для тебе не знайшлося місця у грі, і це зачіпає твої почуття».Так мати ефективно дала доньці зрозуміти, що засмучуватись нормально, і, після того як дівчинка виплакалася, підтримувана словами матері «Плакати це нормально», вона змогла перебороти свої почуття й почати діалог з мамою про важливість приєднання – в її власний час і з позиції внутрішньої сили й незалежності.

Соціальне відчуження й булінг

Це два абсолютно різних ставлення, і важливо, щоб дитина вчилась визначати різницю між ними. Булінг  (цькування, залякування) пов'язаний із владою, впливом і домінуванням. Булінг передбачає постійні й навмисні спроби завдати фізичного та/або емоційного болю.Соціальне відчуження може бути формою булінгу, але найчастіше це просто питання переваг і вибору іншої дитини. Соціальне відчуження набуває форми булінгу тоді, коли дитину виключають із групи однолітків навмисно, свідомо, коли одна дитина підмовляє групу дітей не дружити з іншою дитиною.Коли дитина хоче пограти з дітьми у футбол, а їй не дають, мотивуючи це тим, що в командах уже немає вільних місць, це називається «навмисним відчуженням», в результаті якого дитина відчуває смуток і образу. Це не булінг.А коли наступного дня вашу дитини не беруть у команду з тих же причин, а іншому малюку пропонують замінити одного із гравців команди, межа між булінгом і соціальним відчуженням стирається.Дуже важливо проводити з дітьми бесіди про те, що таке булінг, щоб вони могли розпізнати його в разі потреби, але також важливо давати дітям інструменти, щоб вони могли впоратися з болем та образою, коли їх просто залишають, кидають, виключають з тієї або іншої причини.Ось кілька корисних прикладів плану дій, які узагальнюють усі питання, порушені в цій статті.

Двохвилинний план дій для батьків

Щоденні взаємодії з дітьми пропонують широкі можливості для їх підготовки до боротьби із соціальною ізоляцією:

• Пильно стежте за своєю дитиною в соціальних взаємодіях, щоб визначити сфери, де їй може знадобитись ваше наставництво.

• Практикуйте емоційну підтримку як спосіб показати дитині, що хоча образа приносить біль, її теж можна контролювати та справлятися з нею.

• Використовуйте будь-яку можливість, щоби показати дитині різницю між булінгом і соціальним відчуженням, при цьому пояснюючи відповідний позитивний план дій в обох випадках.

Довгостроковий план дій для батьків

• Соціальне відчуження може статись у будь-який час і по-різному. Ми можемо допомогти нашим дітям, надаючи свою постійну підтримку на основному рівні, яка дасть їм інструменти й допоможе підготувати основи внутрішньої сили для боротьби з соціальним відчуженням, коли б воно не відбувалось.

• Допомагайте дитині розвивати навички вирішення проблем у всіх сферах її життя. Уміння знаходити рішення – це сила, до якої вона зможе часто вдаватись.

• У спокійні моменти демонструйте дитині зразок самоаналізу й допомагайте їй усвідомити, що прийняття відповідальності за власні вчинки може змінити її сприйняття тієї чи іншої ситуації й результат її взаємодії з іншими дітьми.

• Діліться з дитиною власними прикрощами й розповідайте про те, як позитивний внутрішній діалог допомагає вам долати біль та образу.

Згідно з останніми дослідженнями психологів, головною причиною агресивної поведінки 6-річних дітей є їх генетична схильність, яка впливає на особливості психіки. Крім того, серед психологів поширена думка, що агресивна поведінка формується в дитини під впливом оточення. Батькам і педагогам потрібно враховувати обидва чинники для того, щоб удосконалити методи виховання.

Природа агресії в дітей

Агресія - це невід'ємна частина соціального розвитку дитини. Найвищий рівень агресії в дитини проявляється у віці від 2 до 4 років. Дорослішаючи, діти вчаться керувати емоціями, спілкуватися з однолітками й залагоджувати конфлікти. Вони здатні справлятися як з проактивною, так і з реактивною агресивною поведінкою.Проактивна агресія може виявлятися у фізичній чи вербальній формі. Вона спрямована на те, щоб керувати іншими людьми або отримати перевагу над ними. Реактивна агресія є захисною реакцією на ймовірну загрозу. Хоча деякі діти демонструють агресію тільки у відповідь на дії тих, хто їх оточує, найчастіше проактивна й реактивна агресивна поведінка нерозривно пов'язані.

Біологічні й соціальні причини агресії

Психологи відзначають, що за останні роки рівень агресії як у дітей, так і в дорослих суттєво зріс. Чому це відбувається? Щоб відповісти на це питання, канадські вчені провели дослідження. Вони досліджували більше 500 пар близнюків на предмет прояву проактивної й реактивної агресивної поведінки. У результаті вчені прийшли до висновку, що у віці 6 років обидва типи агресивної поведінки викликані біологічними факторами, у той час як у віці від 6 до 12 років - різними факторами, пов'язаними з оточенням дитини.

Результати експерименту

У дослідженні взяли участь 223 пари однояйцевих близнюків з ідентичним генетичним кодом і 332 пари двояйцевих близнюків. Учасники були підібрані таким чином, щоб з'ясувати, який чинник агресивної поведінки в дітей є вирішальним - генетична схильність чи соціальне оточення. Спостереження за поведінкою дітей проводилися у віці 6, 7, 9, 10 і 12 років. У результаті дослідження було виявлено, що генетичні чинники впливають на агресивну поведінку дитини в 6 років більшою мірою, ніж у 12. Це пов'язано з тим, що у віці від 6 до 12 відбувається процес активного розвитку, зокрема, і формування таких пізнавальних функцій, як планування, прийняття рішень, самоконтроль і концентрація.Психологам ще належить з’ясувати, які саме соціальні чинники впливають на прояви проактивної й реактивної агресії в дітей. Однак результати даного дослідження свідчать про необхідність розробити нові програми профілактики агресивної поведінки з урахуванням особливостей психіки дитини. Психологам потрібно надавати підтримку вчителям і батькам дітей, які проявляють агресивну поведінку, у реалізації цих програм у школі та вдома.

Крім того, результати дослідження підтверджують гіпотези психологів про те, що реактивна агресія пов'язана з віктимною поведінкою дитини. Відповідно, зміна моделей поведінки дитини дозволить їй упоратися з агресією. У той же час для того, щоб упоратися з проактивною агресією, необхідно працювати над розвитком у неї соціальних навичок.

З підлітками іноді буває дуже важко знайти спільну мову. Вони бувають галасливими, створюють безлад у будинку, не погоджуються зі встановленими правилами й постійно просять у вас гроші на кишенькові витрати. Але все це було б не так страшно, якби в них не траплялися так часто перепади настрою, які викликають у батьків занепокоєння за емоційне здоров'я дитини.

Часто поведінка підлітків здається батькам настільки небезпечною, що вони готові звернутися по допомогу психолога. Проте недавні дослідження підтверджують, що підлітки можуть відчувати перепади настрою, і це цілком нормально для даного віку. Згодом такі перепади в більшості випадків зникають.

Як стверджують психологи, у ранньому юнацькому віці поведінка дітей найбільш нестійка, але поступово вона стабілізується. Як самим підліткам, так і їхнім батькам і вчителям потрібно зрозуміти, що перепади настрою в цьому віці нормальні, і не завжди є приводом для занепокоєння.

Однак бурхлива поведінка спостерігається не у всіх підлітків: деякі з них не виявляють різких змін у поведінці. Дослідники вважають, що підлітки, чий настрій з віком суттєво змінюється, вимагають пильної уваги. Раніше вважалося, що перепади настрою в підлітків пов'язані з емоційними, поведінковими й міжособистісними проблемами, але це не завжди так.

Психологи провели дослідження, у якому взяли участь близько 500 підлітків віком від 13 до 18 років. 40% випробовуваних були схильні до проявів поганої поведінки. Протягом 5 років підлітки вели інтернет-щоденник, у якому періодично писали про свої почуття. Щодня вони оцінювали силу таких емоцій, як щастя, злість, смуток і занепокоєння. Потім дослідники аналізували емоційний стан підлітків і виявляли загальні закономірності.Було виявлено, що з часом такі емоції, як щастя, злість і печаль, ставали менш інтенсивними. Серед дівчаток у цілому спостерігався більш різноманітний спектр емоцій, ніж серед хлопчиків, проте зміни в емоціях відбувалися приблизно в однаковому темпі. До 18 років емоційні перепади у більшості випробовуваних змінювалися більш стабільною поведінкою. Дослідники відзначали поступову стабілізацію емоцій у підлітків у зв'язку з різними життєвими етапами, такими як перші романтичні взаємини, перший розрив стосунків, перші суперечки з батьками з приводу того, коли повертатися додому, і т. ін. Також вони наголошували на тому, що з часом підлітки все краще й краще справлялися з перепадами настрою. Єдина емоція, яка, за словами дослідників, не відповідала загальній тенденції  та не стабілізувалася з віком - це занепокоєння. Його коливання пов'язані з тим, що підлітки закінчують школу й вибирають свій життєвий шлях.

Тому відчувати занепокоєння в таких умовах - цілком нормально.Ви не можете знати напевно, чому ваша дитина розлютилася за сімейною вечерею або чому вона постійно сперечається з бабусею. Але, можливо, вам буде спокійніше від того, що в усьому світі батьки підлітків зіштовхуються з такими ж проблемами.

У дитини може бурхливо розігратися уява під час гри, але якщо це відбувається перед сном, це може буквально перетворитися на жахіття. Розглянемо кілька способів розвіяти страхи дитини та зміцнити її сон.Ви витратили місяці на те, щоб привчити дитину спати вночі і, нарешті, ваші зусилля почали давати результат: ви й самі вночі можете поспати. Однак коли дитині буде близько трьох років, ваш звичний розпорядок може бути порушений: дитина може почати боятися темряви або страждати від жахів.У цьому віці уява дитини надзвичайно багата та сповнена можливостей. Мислення дитини добре поєднується з іграми на уяву, але якщо воно регулярно призводить до нічних жахів, це може завдати неабиякого клопоту усім мешканцям будинку.Дошкільнята іноді з труднощами відрізняють реальність від фантазії - звідси і з'являється страх перед привидами або монстрами під ліжком. Коли діти йдуть до школи, їх нічні жахіття ґрунтуються вже в основному на реальних подіях (наприклад, страх перед пожежею або грабіжниками).Щоб упоратися з нічними страхами, будуть потрібні деякі зусилля. Але це необхідно для того, щоб знову повернути дитині здоровий сон. Розглянемо сім способів заспокоїти дитину й полегшити її жахи.

1. Освітіть кімнату дитини

Можливо, у кімнаті дитини вже стоїть нічник або ви залишаєте ввімкненим світло в коридорі. Додайте трохи освітлення в кімнаті дитини - це допоможе їй заспокоїтися.

2. Поговоріть з дитиною

Поговоріть з дитиною, з’ясуйте, що її турбує ночами. Переконайте її в тому, що вона в безпеці. Не применшуйте її страхи. Визнайте їх - вони реальні у свідомості дитини. Забезпечте їй своє розуміння та співчуття.

3. Дізнайтеся все про нічні страхи

Читайте книги про дітей, які страждають від жахів. Беріть їх у бібліотеці або читайте в Інтернеті. Читайте дитині розповіді з подібними сюжетами: так дитина зрозуміє, що нічні страхи можна подолати.

4. Знайдіть помічника

У багатьох дітей є улюблена іграшка, ковдра або інший предмет. Покладіть її в ліжко - це допоможе дитині спати міцніше. Вибір м'якої іграшки, з якою буде спати дитина, може стати чудовим ритуалом перед сном. Якщо дитина вже вибрала таку іграшку, переконайте її в тому, що вона буде не одна, що її «друг» буде охороняти її сон.

5. Записуйте

Якщо дитина вже вміє писати, запропонуйте їй написати те, що її турбує. Як варіант, дитина може намалювати причину свого страху. Як тільки дитина закінчить, запропонуйте їй порвати папір і викинути. Це символічна дія дозволить дитині позбутися страшних думок. Потім вона зможе подумати, чим можна замінити ці страхи, щоб почуватися більш щасливою.

6. Практикуйте техніки розслаблення

Глибоке дихання перед сном розслабляє як вас, так і вашу дитину. Приділяйте кілька хвилин перед сном тому, щоб виконати вправи з йоги для сну. Виконуйте ці вправи постійно. Якщо дитині сподобається це заняття, можете записати її в групу дитячої йоги.

7. Вимкніть електроніку

Перед сном вимкніть планшет, телевізор, комп'ютер і т. ін. Жорстокі ігри перед сном не допоможуть дитині заспокоїтися, так само, як і тривожні телевізійні новини. Забезпечте спокійну атмосферу в будинку хоча б за годину до того, як дитина ляже спати.

Чого не варто робити

Якщо ви хочете допомогти дитині позбутися нічних страхів, варто уникати декількох речей. Не соромте й не роздратовуйте дитину, не погрожуйте їй покаранням за те, що вона прокидається вночі. Замість цього заспокойте її, побудьте поряд із нею, поки вона не заспокоїться.

Донедавна вважалося, що підлітки самостійно підходять до самовизначення своєї особистості в процесі психічного й соціального розвитку. Проте останні дослідження свідчать, що важлива роль у формуванні особистості дитини належить батькам. Вони зацікавлені в цьому процесі та залучені в нього.Ізраїльські вчені з університету імені Бар-Ілана та Єврейського університету в Єрусалимі провели дослідження, у якому взяли участь підлітки, їхні батьки та вчителі. Під час дослідження вчені опитували батьків і документували те, що вони спостерігали в досліджуваних сім'ях.Батьки, які взяли участь у дослідженні, продемонстрували готовність брати активну участь у формуванні особистості дитини. У ході інтерв'ю вони висловлювали думки, як найкраще будувати взаємини зі своїми дітьми, яке оточення необхідне для їх оптимального розвитку. Батьки висловлювали припущення, ким стануть їхні діти в майбутньому, а також як вони хотіли б, щоб їхні діти сприймали самі себе.У ході дослідження було встановлено, що батьки, які взяли в ньому участь, вкладали багато часу й зусиль, щоб спонукати своїх дітей до роздумів про їх самосприйняття, заохочували їх роздуми про те, як ті чи інші риси особистості вплинуть на їхнє майбутнє і майбутнє їхніх дітей.Спланувати таку саморефлексію в підлітків може бути для батьків надзвичайно складно, адже при цьому їм доводиться брати до уваги багато соціальних і культурних чинників, індивідуальну динаміку особистісного розвитку дитини, моральні принципи й цінності, які сповідуються в їхній родині. Проте батьки в процесі соціалізації дитини виступають не просто як люди з більшим досвідом. Вони не лише передають своїм дітям традиційні цінності й знайомлять їх із соціальними ролями, з якими ті стикнуться в майбутньому. Батьки забезпечують дітям широке бачення їх (дітей) особистості. Вони поважають власне бачення дитини, але при цьому знайомлять їх із соціальними й культурними контекстами їхнього життя, з якими вони обов'язково матимуть справу у майбутньому.Учені стверджують, що результати цієї розвідки, які стосуються психологічних аспектів формування особистості підлітків, можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях у різних сферах. Крім того, нові подібні дослідження в сім'ях, що належать до різних культур і національностей, допоможуть побачити повнішу картину й визначити вплив культури на взаємини підлітків із батьками.Результати дослідження можуть допомогти батькам і вчителям сформувати більш усвідомлений, позитивний, турботливий і активний підхід у формуванні особистості дитини. Це надзвичайно важливо, оскільки раніше багато батьків діяло за принципом «не нашкодь». Новий підхід на тлі попередніх уявлень про роль батьків у процесі виховання може бути більш ефективним.