Батьки часто питають: «Чому моя дитина не хоче вчити математику (англійську мову, історію тощо)?», «Як примусити дитину готуватись до іспитів?».Погану успішність дитини у школі ми схильні пояснювати недостатньою  мотивацією. І найчастіше причина криється саме в ній. Але примушувати дитину вчити уроки виснажливо як для неї, так і для батьків. Якщо дитині давати гроші за хороші оцінки, вона буде зацікавлена тільки у винагороді, а не в тому, щоб дізнатися про щось нове. Зрештою, ви зрозумієте, що такі способи мотивації тільки погіршують ситуацію.Покарання за погані оцінки також неефективне. Заборонити дитині дивитися телевізор або відключити Інтернет – не вихід. Спроби обговорити проблему з дитиною не завжди дають результат – найчастіше це схоже на звинувачення й виправдання.

Погана успішність криється у стресі

Але чому сьогодні погана успішність дітей стала поширеною проблемою? Хіба діти не хочуть учитись, а тільки розважатись? Чи причина в тому, що сучасні діти більш схильні до стресу ?Треба розуміти, в яких випадках дитина недостатньо старається, а коли її неуспішність – результат надмірного стресу. В останньому випадку треба з'ясувати його причини та по можливості усунути їх.У першу чергу треба відповісти на запитання: «Чому моя дитина не хоче вчитись?». Розуміючи справжні причини, без звинувачень самої дитини, ми зможемо знайти рішення проблеми. Відповідь на це запитання можуть дати останні дослідження в галузі нейрофізіології.У 60-х роках ХХ століття відомий американський психолог Деніел Канеман ввів поняття «когнітивне спотворення». На думку вченого, люди володіють певними установками, що допомагають їм швидко приймати рішення. Згодом такі установки можуть виявлятись помилковими та призводять до когнітивних спотворень.Як приклад когнітивного спотворення Канеман наводить «Завдання про бейсбольний м'ячі і біту»: бейсбольний м'яч і біта коштують разом 1 долар 10 центів. Біта на один долар дорожче, ніж м'яч. Скільки коштує м'яч? Найбільш поширена відповідь – «10 центів». Це класичний приклад когнітивного спотворення (правильна відповідь – 5 центів).Є ситуації, у яких установки можуть виявитись корисними, особливо, коли в нас немає часу на роздуми. Але в інших випадки люди, на думку Деніела Канемана, схильні керуватися принципом докладання найменших зусиль. Але чи пов'язано це з лінню чи з якимись іншими особливостями людської психіки?У дослідженні Канемана є ще один цікавий факт: ті, хто відчували пастку в умові завдання та не могли знайти правильне рішення, у певний момент погоджувалися зі свідомо неправильною відповіддю. Рано чи пізно такий момент наступав у всіх учасників експерименту. Що найдивніше – Канеман міг передбачити той момент, коли учасник експерименту досягне цієї точки. Про це свідчили два показники – розширені зіниці та пришвидшений пульс.Такий самий механізм проявляється і у випадку фізичних зусиль. В іншому експерименті учасникам треба було стискати руку якомога сильніше й довше. У момент максимального зусилля зіниці випробовуваних розширювалися, після чого учасники експерименту розтискали руки. Це свідчить про те, що розширення зіниць і почастішання пульсу є показниками нервового збудження.Концентрація вимагає великих витрат енергії, за рахунок чого пульс і частішає. Ми стискаємо зуби, напружуємо м'язи корпусу, у нас частішає дихання й посилюється потовиділення, а травлення й метаболізм сповільнюються. Інакше кажучи, концентруючись, ми впадаємо в так званий «ерготропічний стан», який спочатку допомагав людині полювати й виживати, а тепер ми пристосували його для вирішення повсякденних завдань.Розумові зусилля мають і фізичні прояви. У мозку й тілі відбуваються зміни подібні до тих, що відбуваються під час полювання (не важливо, є нашою метою дикий звір чи товар зі знижкою). Це допомагає зрозуміти, чому люди раптово припиняють шукати рішення. Канеман стверджував, що раптово ми відмовляємось від пошуку, якщо докладаємо надто багато зусиль для вирішення завдання.

Фізіологічні причини поганої успішності дітей

Американський нейробіолог Пол Маклін, автор теорії «триєдиного мозку», виділяє два режими роботи мозку, при яких домінують неокортекс або лімбічна система. Неокортекс – новітня частина мозку – підтримує «вищі» функції (мислення, мовлення, соціальний розвиток, емпатію, самоаналіз). Лімбічна система підтримує більш давніші функції, наприклад, дозволяє запам'ятовувати людей і різні місця у стресових ситуаціях. Саме режим лімбічної системи призводить до відмови від пошуку вирішення завдань.Обидва режими роботи мозку вимагають великих витрат енергії, наприклад, при сильних розумових зусиллях або стресових ситуаціях. В умовах обмежених ресурсів організму при домінуванні однієї з систем – «раціональної» або «лімбічної», – дія другої системи сповільнюється.Раціональна система відповідає за так звані «пізнавальні компетентності»: допомагає боротися зі шкідливими звичками, формує навички самовладання тощо. Такі навички дозволяють  знижувати рівеь   стресу і, відповідно, знижувати витрати енергії.Лімбічна система відповідає за нераціональну, інстинктивну поведінку людини у стресових ситуаціях. Ця система дозволяє нам ефективно захищатись у небезпечних ситуаціях, коли в нас немає часу на роздуми. Але інколи цей режим вмикається і в ситуаціях, коли нам у таких ситуаціях гіпоталамус посилає сигнал припинити дію, що призводить до витрат енергії. Подібно термостату він реагує на зниження рівня глюкози у крові. Так відбувається «інстинктивна» відмова від виконання завдання, викликаного роботою лімбічної системи. нічого не загрожує й організм витрачає дуже багато енергії (наприклад, при вирішенні логічних завдань).В екстрених ситуаціях така реакція організму супроводжується виробленням гормону кортизолу. У ситуаціях, коли реальної загрози немає, такий механізм проявляється тільки при зниженні рівня глюкози. Даний механізм зберігся в процесі еволюції. Він змушував первісну людину відмовлятись від переслідування тварини під час полювання, якщо в організмі було недостатньо ресурсів для переслідування.

Як допомогти дитині?

Повертаючись до проблеми дитячої успішності, зауважимо, що завжди є можливість подолати «точку відмови». І ми самі часто робимо так, наприклад, працюючи понаднормово, коли треба закінчити термінову доповідь. У таких ситуаціях ми часто покладаємось на перевірені засоби – каву або енергетичні напої. Ми вибираємо меншу із двох неприємностей: гнів начальника, якщо доповідь не буде готова вчасно, або перевтому, якщо над роботою доведеться сидіти всю ніч.Дитину теж можна примусити подолати «точку відмови». Власне, так і відбувається, коли ми сваримо її або караємо за погану успішність. Однак ігнорування сигналів лімбічної системи може призвести до нервового зриву. Варто подумати: можливо, в деяких випадках, коли ми вважаємо дитину ледачою, її лімбічна система дає сигнал про виснаження ресурсів організму.

• Дитина може не хотіти вчитися з багатьох причин. Якщо в її організмі занадто мало ресурсів, така поведінка не дивина. Тому необхідно знайти причини стресу, який забирає енергію в дитини, і по можливості їх усунути.

Учені стверджують, що причини такого стресу пов'язані з особливостями пізнавальної діяльності. Завдання Деніела Канемана (про вартість м’яча), про яке ми казали вище, свідчить про те, що надмірні розумові зусилля та проблеми при вирішенні різних завдань виникають через звичний спосіб нашого мислення. Можливо, це викликано специфікою нашої культури або недостатньо розвиненим абстрактним мисленням. Або тим, що розв’язання задачі вимагає навичок усних обчислень. Як би там не було, для розв’язання подібного роду завдань необхідно докладати розумових зусиль, а не відповідати інтуїтивно. Люди, які в ході експерименту давали неправильну відповідь, припускались помилки через те, що досягали «точки відмови».Успішність дитини може також знижуватись у зв'язку з порушеннями роботи органів чуттів, пам'яті, швидкості реакції тощо. Усі ці фактори призводять до того, що дитина повинна докладати більше зусиль для виконання завдання. Не дивно, що при цьому вона швидко досягає «точки відмови».

Щоб допомогти дитині, яка постійно перебуває у стресовому стані, пов'язаному з пізнавальною діяльністю, дотримуйтесь таких правил:

• Не звинувачуйте дитину. Спробуйте розібратися, чим викликана неуспішність дитини: лінню чи реакцією лімбічної системи.
• З'ясуйте причину виникнення стресу. Це може бути брак часу на виконання завдання, відсутність необхідних навичок, негативний досвід минулого тощо.
• Знизьте рівень стресу. Постарайтесь усунути всі причини виникнення стресу, але особливу увагу приділіть причинам, пов'язаним з пізнавальною сферою. Є безліч корекційних програм, що дозволяють їх усунути.
• Навчіть дітей розпізнавати стрес. Батькам слід навчити дітей відчувати наближення «точки відмови».
• Дайте дитині відпочити до того, як вона досягне «точки відмови». Відновлення сил після реакції лімбічної системи вимагає більше часу. Невелика перерва до досягнення «точки відмови» додасть дитині сил для другої спроби. Однак ми схильні діяти навпаки, думаючи, що дитина недостатньо старається. Ми наполягаємо на тому, щоб дитина виконала завдання, коли насправді їй потрібна перерва.

Якщо дитину часто сварити за неуспішність, вона дійсно може припинити старатися. Хоча уникнути «точки відмови» й не можна, можна зробити так, щоб вона не впливала на продуктивність розумової роботи дитини.

При виборі стратегій, яких необхідно навчати свою дитину, у першу чергу ви повинні визначити її сильні та слабкі сторони в соціальному контексті. Це можна зробити, спостерігаючи за тим, як дитина взаємодіє із друзями, братами й сестрами. Потім візьміть до уваги темперамент  вашої дитини. Темперамент включає в себе рівень активності, адаптивність, первісну реакцію на ситуації й людей, її інтенсивність, загальний настрій, поріг чутливості, відволікання й наполегливість. Усі діти різні. Нарешті, візьміть до уваги вік вашої дитини.

У даній статті представлені кращі стратегії, які підійдуть до ситуації вашої дитини, її віку, навичок, темпераменту й серйозності образ і глузливих жартів. Навчання дитини навичок, описаних нижче, вимагає часу й зусиль. Для того щоб дитина досягла успіху, відповідну поведінку треба моделювати та практикувати, тільки так можна досягти істотних результатів. Результатами застосування даних стратегій є безпека, впевненість у собі , стійкість, здатність справлятися з важкими або страшними ситуаціями, а також віра дитини в те, що вона здатна змінювати складні ситуації.

Знайомте дитину зі стратегіями самоконтролю. Почніть з дискусії про образи та приниження, ретельно й повністю описуйте ситуації, коли ваша дитина повинна боротися з ними й коли їй не варто навіть намагатися приборкати розбишаку. Опишіть різницю між глузуванням, залякуванням (булінгом) і домаганнями, ретельно визначте й обговоріть небезпечні ситуації. Ваша дитина не повинна намагатися самостійно брати під контроль небезпечні ситуації. Навчіть її кількох стратегій боротьби з глузуванням та образами, щоб у неї завжди був запасний варіант, якщо перший не спрацює.

Навички, якими необхідно оволодіти в першу чергу

• Проаналізуйте, наскільки ситуація безпечна. Дитина не повинна намагатись упоратися із ситуаціями, якщо вони небезпечні. Небезпечними ситуаціями можна вважати ті, коли образа відбувається в ізольованому місці, де немає інших дітей або дорослих, коли кривдники старше або сильніше, коли глузування й образи супроводжуються штовханнями, підніжками або погрозами, коли це відбувається знову і знову. У цих випадках діти повинні отримати допомогу та як можна швидше повідомити дорослим про те, що з ними відбувається (використовуйте слово «повідомити», а не «розповісти», з огляду на несхвальне ставлення до слова «розповісти» у школі).
• Зберігайте спокій. Дуже важливо, щоб розбишака не бачив переляку чи схвильованості дитини. У першу чергу дітей необхідно навчити контролювати свої емоції. Це вимагає багато практики, особливо в боязких дітей, імпульсивних, які реагують занадто емоційно.
• Релаксація (розслаблення). Розкажіть дітям про кілька способів релаксації, такі як глибоке дихання або зворотний відлік. Стратегії релаксації не допоможуть у стресових ситуаціях, якщо їх не практикувати у спокійному стані, коли дитині нічого не загрожує. Практикуйте навички релаксації кілька разів на день в ігровій формі або називайте їх «щоденними вправами».
• Мова тіла. Тренуйте з дитиною рішучу, переконливу мову тіла. Пошукайте в журналах фотографії безпорадних людей і тих, хто виглядає рішучим і сміливим. Зверніть увагу дитини на їхні пози й вираз облич. Зображуйте рішучі пози, а саме розправлені плечі, прямий погляд, стискання щелеп і кулаків, розслаблення інших частин тіла.

Наступні методи призначені для емоційно незрілих дітей, для дітей з обмеженими можливостями, для тих, хто реагує занадто емоційно та швидко втрачає самовладання. Це невербальні та/або внутрішні стратегії.

• Уникайте розбишак. У деяких ситуаціях уміння уникати людини, яка вас дратує, може виявитись важливою стратегією. Попросіть дитину ходити іншою дорогою й постійно перебувати поруч з іншими дітьми чи дорослими. Ця стратегія призначена для запобігання образ, що межують із залякуванням (булінгом), і для дітей, які ще не можуть упевнено використовувати навички боротьби з образами.
• Знизайте плечима. Швидкий спосіб – це знизати плечима й піти.
• Ігноруйте розбишаку. Це найпоширеніша порада для дітей. Гнів і сльози сприяють продовженню нанесення образ. Деяким дітям дуже важко тримати себе в руках, це вимагає активних та інтенсивних зусиль. Ваша дитина повинна мати достатній контроль над власними емоціями. Відповідно до даної стратегії, дитина повинна не дивитись на розбишаку й не відповідати йому. Поясніть дитині, що коли її дражнять тривалий час, це вже цькування (булінг), яке вимагає іншої реакції. Ігнорування не допомагає, якщо використовувати його окремо, разом з ігноруванням дитина повинна використовувати одну з засвоєних нею стратегій.
• Внутрішній діалог. Навчіть дитину вести діалог із самою собою. Цей прийом називається мовчазною бесідою та вселяє впевненість у собі. Нехай дитина тренується дуже тихо вимовляти (а згодом казати про себе): «Мені це зовсім не подобається, але я впораюсь» або «Слова цієї дитини брехливі, вони не стосуються мене», або «У мене є багато сильних сторін». Це вимагає здатності зосереджуватися під час стресу.
• Візуалізація. Попросіть дитину уявити себе в якості м'яча, від якого відскакують слова кривдника. Або нехай вона уявить, що навколо неї є силове поле, захист чи міхур, крізь який образливі слова не можуть проникнути. Навчіть дитину не чути образ, захищаючи себе за допомогою невидимої захисної оболонки. Деякі діти можуть уявити себе в якості супергероя, якого не зачіпають образи та приниження.
• Позитивне мислення. Ця стратегія призначена для менш емоційних і задоволених собою дітей. Поясніть дитині, що вона має право вибирати власний спосіб думок і дій, коли хтось її дражнить. Ваша дитина може прийняти рішення, що не варто засмучуватися через дрібниці, або може вирішити, що кривдник ніколи не побачить її засмученою. Допоможіть своїй дитині зрозуміти, що вона не повинна давати іншій людині владу над собою, сильна людина завжди тримає власні емоції під контролем.

Наступний набір навичок вимагає більш напористої поведінки та призначений для дітей, які готові застосовувати підхід, що вимагає миттєвої конфронтації.

• «Ну і що?». Провідні фахівці рекомендують повторювати фразу «Ну і що?» у відповідь на образи. Ця стратегія повинна застосовуватись у поєднанні з відповідним невербальним повідомленням, тому необхідно потренуватись.  Невербальні жести можуть включати в себе коротку посмішку, легке похитування головою й рух плечима перед тим, як піти.
• Упевнений відхід. Навчіть дитину казати: «Я пішов (пішла)/я йду» або «У мене є важливіші справи», або «Іди й подражнити когось іншого». Ця стратегія призначена для ситуацій, коли людина дражнить вашу дитину в обличчя. Навчіть дитину говорити: «Я йду. Бувай!» – і швидко йти.
• Одне жорстке висловлювання. Дитина може сказати кривднику: «Ти не маєш права так зі мною розмовляти» або «Дай мені спокій», або «Я не маю наміру це вислуховувати», або «Припини діставати мене». Нехай дитина практикується робити тільки одну впевнену, жорстку заяву. Поясніть дитині, що це допомагає не завжди. Якщо це не допомагає, треба негайно використовувати іншу стратегію. Тому хай дитина практикує кілька стратегій одночасно.

Наступні кілька стратегій призначені для тих ситуацій, які ваша дитина в якійсь мірі контролює. Ці стратегії вимагають більш розвинених навичок, більшої впевненості і, звісно, більшої практики.

• Відволікання. Навчіть дитину розмовляти на інші теми, щоб відвернути увагу кривдника або спрямувати в інший бік. Нехай дитина висловиться із приводу найближчої гри або заняття, уроку, страви на обід.
• Заїжджена платівка. Коли дитину дражнять, нехай вона повторює одну й ту ж фразу знову і знову до того часу, доки не припиняться образи, тому що розбишаці стане не смішно. Наприклад: «Вистачить» або «Припини», або «Охолонь». Така фраза повинна бути наполегливою, але не зухвалою. Її слід супроводжувати знизуванням плечима, гримасою на обличчі, похитуванням головою або легкою посмішкою. Ця стратегія вимагає більше навичок, ніж попередня, тому що разом із заявою дуже важливо продемонструвати відповідну невербальну поведінку. Дитині слід використовувати дану навичку тільки в безпечній ситуації.
• Коментування того, що відбувається. Навчіть дитину коментувати те, що робить інша дитина: «Ти штовхаєш мій стілець». Це необхідно супроводжувати невербальним жестом, таким як підняті брови та стиснуті губи.

Наступні кілька стратегій знадобляться дітям з розвиненим почуттям упевненості в собі й акторськими здібностями. Перш ніж дитина спробує застосувати їх, попрактикуйтеся разом, щоб вона разом зі словами вивчила відповідні пози тіла, міміку, жести й набула відповідного переконливого тону голосу.

• Коли однолітки шепочуться за спиною. Навчіть дитину питати: «Ти хочеш щось сказати про мене?». У цьому випадку допоможуть упевнена, переконлива мова тіла й перебільшено здивований вираз обличчя.
• Запитання, які нейтралізують. Навчіть дитину ставити запитання, які нейтралізують ефект від образ: «Я не розумію, що цікаве ти знайшов у моїх окулярах?». Це варто вимовляти з безневинним виразом обличчя.
• Прохання повторити коментар. Нехай дитина просто спитає спокійно й без емоцій: «Що ти сказав?». Зазвичай розбишаки при цьому губляться й кажуть «Проїхали». Якщо кривдник повторює свій коментар, треба байдуже подивитись на нього й піти геть.
• Згода. Дитина може сказати: «А ну ж бо розкажи мені те, що я не знаю» або «Так, це правда», або «Так, звісно». Якщо образа стосується будь-яких спортивних навичок дитини, вона може сказати: «Так, ти вмієш робити це краще. Я все ще вчуся.
• Згода з фактами. Це один з найпростіших способів упоратися з образами та глузуванням, але він вимагає емоційного контролю. Розбишака каже: «У тебе мільйон веснянок». Ваша дитина відповідає: «Так». Кривдник каже: «Ти плакса». Ваша дитина відповідає: «Я чутлива людина». Коли образи стосуються скоєних помилок, навчіть дитину відповідати: «Ти маєш рацію, я дійсно помилився».
• Відповідь компліментом на образу. Іноді ефективно відповісти на образу компліментом. Якщо вашу дитину дражнять із приводу того, що вона повільно бігає, навчіть її казати: «Але ж ти швидкий бігун». Якщо її дражнять через погану успішність, нехай вона відповість: «Ти добре розбираєшся в цьому предметі, може, й мені допоможеш?».

Наступні кілька стратегій вимагають наполегливості, що межує з агресивністю. Переконайтеся, що темперамент вашої дитини відповідає цим стратегіям, перш ніж її навчити. Не переоцінюйте здатність вашої дитини самостійно справлятися із ситуацією, і не думайте, що в неї є така ж упевненість і такий же досвід, як у вас, просто тому, що ви хочете, щоб це було правдою. Проте для дитини з адекватною упевненістю в собі та здатністю контролювати емоції ці прийоми можуть бути дуже ефективними.

• Припинення. Наступні заяви або ствердження призначені для того, щоби кривдник зупинився: «Я не зробив тобі нічого поганого, чому ти мене дражниш?», «Це не смішно» або «Мені це не подобається», «Будь ласка, припини» або «Облиш». Дуже важливо разом з даною стратегією використовувати правильну невербальну поведінку. Практикуйте впевнену позу, прямий погляд і рішучий вираз обличчя.
• Завдання для кривдника. Нехай дитина погоджується з усім, що каже кривдник. Наприклад: «Так, це правда» або «Я зрозумів, що ти маєш на увазі», або «У цьому є сенс». Навчіть дитину казати: «Дякую, я люблю компліменти», «Важко повірити, правда?», «Старий одяг зараз у моді, ти не знав?», «Ти мене розвеселив!».
• Дотепні відповіді. Попросіть дитину пригадати, як її дражнили, і допоможіть придумати відповідні відповіді на конкретні образи, глузування, такі як лайка чи передражнювання. Старші діти можуть використовувати такі коментарі, як: «Я не винен у твоїх проблемах» або «Я тебе благаю!». Діти молодшого віку можуть використовувати приказку «Хто обзивається, той сам називається».
• Переосмислення ситуації. Ця стратегія передбачає зміну сприйняття вашою дитиною негативних коментарів. Перетворіть образу на коментар. Якщо вашу дитину дражнять «очкариком», вона може відповісти: «Дякую за те, що ти помітив мої окуляри» або «Дякую за те, що ти помітив мене».

Ці кілька стратегій вимагають навичок, упевненості в собі й самовладання. Вони можуть підійти для використання соціально підготовленим учням середнього шкільного віку зі здатністю швидко мислити. Ці стратегії не підходять усім дітям.

• Гумор, що обеззброює. Нехай дитина використовує гумор, сміється над образами, перетворює їх на гру. Короткого жарту може бути досить, щоби змусити кривдника припинити висловлювати образи. Сміх може перетворити образливу ситуацію на смішну, але для того, щоб успішно застосовувати цю стратегію, потрібен досвід.
• «Я відчуваю». Твердження типу «Я відчуваю» призначені для старших учнів, хоча вони не завжди допомагають домогтись результату. Цей метод часто використовують дорослі, він може не підійти дітям, особливо маленьким, тому що кривдник може просто не відреагувати на нього. Дана стратегія найкраще допомагає дітям, коли вони знаходяться в полі зору дорослих. Якщо вона використовується, коли чекати допомоги немає від кого, то може привести до додаткових глузувань. Нехай дитина переконається, що поблизу знаходиться дорослий, подивиться в очі кривднику та скаже чітко, увічливо: «Коли ти сказав ___, я відчув(ла) ___, тому що ___. Будь ласка, припини».

Цієї останньої стратегії треба навчити кожну дитину

• Звернись по допомогу. Поясніть дитині, що іноді треба знайти дорослого й попросити про допомогу. Якщо глузування не припиняються, стають небезпечними, кривдник загрожує завдати болю або розпускає руки, необхідно розповісти про це дорослому якомога швидше.

Примітка для батьків

Украй важливо, щоб дитина розуміла ті ситуації, коли небезпечно приборкувати кривдника. Коли розбишака старше, сильніше, коли дитина піддається глузуванням, образам в ізольованих місцях, де навкруги нікого немає, коли дитина відчуває загрозу або якщо їй завдали болю, вона повинна отримати допомогу. Про цькування (булінг) і домагання треба повідомляти завжди.

Дитина може відрізняти глузування від залякувань (булінгу) таким чином. Якщо глузування, образи продовжуються тривалий час, якщо вони набувають характеру загроз, якщо дитині погрожують насильством, має місце дотик чи фізичний контакт, це не просто глузування. Докладіть усіх зусиль, щоб дитина зрозуміла, що повідомляти про небезпеку або про те, що їй завдали болю, образили, проявили жорстокість – це не означає доносити, скаржитися, обмовляти тощо, це «розумно» і «правильно». Якщо дитина схильна все розповідати, а ситуація не є небезпечною в конкретний момент, порадьте дитині попередити кривдника про те, що коли глузування не припиняться, вона розповість про це дорослим. Розповісти про це після того, як попередив кривдника, – більш прийнятно.

Нехай дитина частіше грає із друзями й рідше залишається на самоті. Нехай уникає безлюдних місць, не спілкується з хуліганами й не грає поруч з ними. Деяким дітям треба  допомогти заводити друзів, знайомитися, щоб вони не залишались на самоті на дитячому майданчику, до й після школи.

Батькам не слід вступати в конфлікт з дитиною, яка дражнить їхню дитину, не варто це робити з кількох причин. По-перше, той факт, що мамі чи тату довелося втрутитись, робить дитину безсилою. По-друге, на наступному тижні або в наступному році ваша дитина може подружитися з людиною, яка дражнить її сьогодні. По-третє, дітям стає складніше миритись. Не вступайте в конфлікт з батьками дитини, яка дражнить вашу, особливо якщо ви думаєте, що має місце булінг. Навіть батьки, яких ви вважаєте розумними, або ті, кого ви знаєте, можуть розглядати ситуацію по-іншому.

Працюючи повний робочий день, ви не завжди можете зберігати близький зв'язок із дітьми й чоловіком або дружиною. Багатьом людям доводиться вибирати між кар'єрою й сімейним життям, але, врешті-решт, страждає і те, й інше.Якщо ви займаєте високу посаду або занадто заклопотані розвитком своєї кар'єри, маєте знайти баланс між роботою і сімейним життям. Не зробивши цього, у майбутньому, можливо, шкодуватимете, що в гонитві за кар'єрним зростанням не досить часу приділяли сім'ї.

Розгляньмо декілька способів досягнення балансу між роботою й сімейним життям.

Встановлюйте цілі в сімейному житті й кар'єрі

Першим кроком до досягнення чогось важливого в житті є постановка цілей. Якщо ви цього ще не зробили, занотуйте на папері ваші життєві цілі, які стосуються вашого кар'єрного просування й сімейного життя.

Заручіться підтримкою чоловіка

Єдиний спосіб досягати поставлених цілей в кар'єрі без шкоди для сімейного життя – заручитися підтримкою чоловіка або дружини. Наскільки нерозумно було б думати, що ви можете побудувати успішний бізнес без підтримки свого ділового партнера, настільки безглуздо вважати, що без підтримки подружжя ви зможете побудувати кар'єру і щасливе сімейне життя.

Відокремлюйте час для роботи і сім’ї

Разом із дружиною чи чоловіком складіть графік, у якому визначте, коли ви займаєтеся робочими справами, а коли проводите час із сім'єю – із дітьми й один з одним. Докладайте зусиль, аби час, що його ви й ваш супутник життя присвячуєте спілкуванню із сім'єю, збігався. Намагайтеся максимально дотримуватися цього графіка.

Продумуйте розпорядок дня так, щоб ви могли зберігати зв'язок із родиною

Створюючи розпорядок дня, подбайте про збереження зв'язку з дітьми й чоловіком чи дружиною. Придумуйте заняття, завдяки яким зможете проводити час разом. На перший погляд ці заняття можуть здаватися непрактичними чи завдавати клопоту, але користь від них неоціненна. Наприклад, спробуйте прокидатися трохи раніше, ніж зазвичай, щоб випити горнятко кави з чоловіком чи дружиною. Також намагайтеся вечеряти всією сім'єю кожного дня.

Переконайтеся, що члени сім'ї поважають ваш робочий час

У робочий час ваш подружній партнер і діти не повинні відволікати вас без вагомої причини. Зрозуміло, це правило має винятки: іноді вашій парі або дітям може бути необхідно поговорити з вами про те, що їх хвилює. Однак це має бути винятком із правила, а не нормою.

Не займайтеся робочими справами вдома

Деякі люди беруть додаткову роботу додому після закінчення робочого дня, але така звичка змушує і вас, і вашу сім'ю відчувати, ніби ви все ще на роботі.Намагайтеся залишати всі робочі справи на роботі й не займатися ними вдома. Проводьте більше часу із членами вашої сім’ї: це зробить їх щасливими, а вам дасть змогу відпочити. Ви зможете відновитися до наступного робочого дня, сповнитися сил для роботи. Якісний відпочинок – запорука кращої результативності.

Проводьте час із сім'єю якісно

Спілкуючись із членами родини, не листуйтеся по смс або електронною поштою, якнайменше використовуйте мобільний телефон. Установіть це правило для всієї сім'ї. Воно допоможе і дорослим її членам, і дітям більше цінувати час, який ви проводите разом.

Проводячи час із сім'єю, не відволікайтеся на інші справи

Проводячи час із сім'єю, постарайтеся відволіктися від думок про свої справи. Не піддавайтеся спокусі говорити із сім'єю про роботу. Замість цього поцікавтеся, що відбувається в житті ваших рідних.

Проводьте вихідні разом із сім'єю

Намагайтеся приділяти своїй родині час на вихідних. Для цього спробуйте придумати якісь особливі сімейні ритуали: поїхати на природу, запланувати спільний перегляд фільмів або сімейну вечерю в кафе. У вихідний день можна здійснити поїздку в інше місто – це стане цікавою спільною подорожжю. Під час відпустки також докладіть зусиль, щоб спланувати відпочинок усією сім'єю.

Присвячуйте окремий час дітям

Яким би щільним не був ваш графік, проводьте час разом із дитиною. Немає кращого способу зміцнити емоційний зв'язок із дитиною, ніж придумати спільне заняття. Ви можете погуляти в парку або вирушити на велосипедну прогулянку у вихідний день, сходити в парк атракціонів або просто погратися з дитиною в її улюблену гру. Виділяйте час на спілкування з дитиною щодня.

Щотижня проводьте час удвох із дружиною або чоловіком

Щоб зміцнити ваш шлюб, щотижня плануйте час, який ви проведете удвох із чоловіком. Це може бути вечеря в ресторані, похід у кіно або театр чи звичайна прогулянка. Головне – проводити цей час удвох, аби ніщо вас не відволікало. Це дасть вам змогу показати вашу любов один до одного й обговорити всі питання, які вас хвилюють.Спроби поєднати роботу й сімейне життя потребують від вас навичок управління часом. При цьому важливо визначити пріоритети й подумати, як ви хочете проводити час із тими, кого любите. Дотримуйтеся вищевказаних порад – і ви зможете зробити ваше життя щасливішим і наповненішим.

Про дитяче суперництво

Хоча багато дітей щасливі бути кращими друзями своїх братів і сестер, сварки між ними – досить поширене явище. До того ж дітям властиво постійно переходити від обожнювання до ненависті один до одного.

Часто суперництво між дітьми починається ще до народження дуругої дитини і триває весь період дорослішання, набуваючи різних форм: від сварок через іграшку до боротьби за увагу. У міру досягнення дітьми різних стадій розвитку мінливі потреби суттєво впливають на їхні стосунки.

Спостерігати й чути, як сваряться діти, неприємно й образливо. І, звісно, побут, сповнений конфліктів, неминуче викликає стреси. Тим не менше, часто важко вирішити, як зупинити сварку і навіть зрозуміти, варто втручатися чи ні. Але ви можете вжити заходів для забезпечення миру вдома й допомогти дітям порозумітись один з одним.

Чому діти сваряться

Існує багато різних причин, чому брати та сестри можуть сваритись один з одним. Більшість з них відчувають певні  ревнощі або конкуренцію, і це провокує в них спалахи сварок і чвар. Але є й інші чинники, які також впливають на те, як часто й наскільки серйозно діти сваряться між собою. Ось деякі з них.

• Мінливі дитячі потреби, тривоги й особистісні риси природним чином впливають на стосунки між дітьми. Наприклад, діти ясельного віку з огляду на свої вікові особливості захищають свої іграшки та  іншу власність і вчаться відстоювати в першу чергу свої власні бажання. Тому, якщо молодший братик або сестричка бере іграшку, старша дитина може відреагувати агресивно. Діти шкільного віку часто відчувають загострене почуття справедливості й рівності, тому не можуть зрозуміти, чому до братів і сестер іншого віку ставляться по-іншому, або ж відчувають, що до однієї дитини ставляться більш прихильно. У підлітків, з іншого боку, розвиваються почуття індивідуальності й незалежності, і вони можуть обурюватися із приводу деяких домашніх обов'язків, необхідності піклуватися про молодших братів і сестер або навіть із приводу того, що їм доводиться проводити час разом з малюками. Усі ці відмінності можуть впливати на те, як діти вступають у протиборство один з одним.
• Особливості темпераменту.  Особливості темпераменту ваших дітей, а разом з тим і настрій, налаштованість і ступінь пристосованості, а також їхні унікальні особистісні риси відіграють велику роль у тому, наскільки добре вони знаходять спільну мову. Наприклад, якщо одна дитина спокійна й незворушна, а інша часто буває збудженою й запальною, їх часті сварки цілком закономірні. Аналогічним чином, дитина, яка особливо прив'язана і схильна до батьківської любові й турботи, може викликати незадоволення у братів і сестер, які бачать це й хочуть такої ж уваги до себе.
• Особливі потреби/хворі діти. Іноді особливі потреби дитини через хворобу, емоційні проблеми або  проблеми з навчаннім  можуть потребувати більшої кількості батьківського часу. Інші діти можуть помітити таку невідповідність і влаштовувати істерики, щоби привернути увагу батьків або зі страху за іншу дитину.
• Приклади для наслідування. Те, як батьки вирішують проблеми й суперечки, має вагомий вплив на дітей. Тому, якшо ви й ваш чоловік вирішуєте свої конфлікти поважним, продуктивним способом, а не за допомогою агресії, то підвищуєте ймовірність того, що ваші діти використовують подібну тактику під час вирішення проблем у стосунках один з одним. Якщо ваші діти бачать, що ви постійно підвищуєте голос, ляскаєте дверима й голосно сперечаєтесь, вони, імовірно, набудуть тих самих негативних звичок.

​Що робити, коли починається сварка?

Хоча сварки між братами й сестрами поширені, вони, безумовно, неприємні для всіх мешканців. Сім'я не може перебувати у стані постійного конфлікту. Отже, що треба робити, коли починається сварка?

Щоразу, коли це можливо, намагайтесь не вплутуватись в інцидент. Втручайтесь лише в тому випадку, коли є небезпека заподіяння фізичної шкоди. Якщо ви будете втручатись постійно, то ризикуєте створити інші проблеми. Діти можуть почати очікувати вашої допомоги й розраховувати, що ви прийдете і врятуєте їх, і не вчитимуться самі вирішувати власні проблеми. Також існує ризик того, що ви – випадково – зробите так, що одна дитина буде завжди вважати іншу «захищеною», що може призвести до ще більшої образи й конфронтації. У свою чергу, захищені діти можуть відчувати свою безкарність, оскільки батьки завжди «рятують» їх.

Якщо ви стурбовані деякими словами або лайками, які діти використовують у своїх сварках, доречно навчити їх використовувати відповідні слова для опису своїх почуттів. Це відрізняється від втручання у сварку.

Навіть у цьому випадку вчіть їх урегульовувати проблеми самостійно. Якщо ви все-таки втрутилися, спробуйте вирішити проблеми разом зі своїми дітьми, а не замість них.

Ось кілька способів  урегулювання конфлікту, коли ви виявилися залученим в нього.

• Розділіть дітей, доки вони не заспокояться. Іноді краще просто на деякий час надати їм простір, а не вирішувати конфлікт негайно. В іншому випадку сварка може спалахнути знову. Якщо ви хочете, щоби сварка стала для дітей корисним повчальним досвідом, почекайте, доки емоції не вщухнуть.
• Не витрачайте занадто багато уваги на з'ясування того, хто з дітей винен. Сварка – це справа двох, усі її учасники несуть свою частину відповідальності.
• Далі спробуйте розробити «безпрограшну» ситуацію, у якій кожна дитина щось отримує. Якщо обидва хочуть одну й ту ж іграшку, можливо, є гра, в яку вони можуть грати разом, а не сваритися через бажану річ.

​Пам'ятайте: коли діти залагоджують суперечку, вони навчаються важливих навичок, які стануть їм у пригоді в подальшому житті – наприклад, як треба цінувати позицію іншої людини, як досягати компромісу й домовлятись, як контролювати агресивні пориви тощо.

Як допомогти дітям знаходити спільну мову?

Ось кілька прикладів простих щоденних дій батьків, які допоможуть запобігати дитячим сваркам.

• Запровадьте основні правила прийнятної поведінки. Скажіть дітям, що в жодному разі не можна сваритись, обзиватися, кричати, грюкати дверима. Нехай роблять свій внесок у дотримання правил, а також учаться бути відповідальними за наслідки порушення цих правил. Це вчить дітей того, що вони завжди відповідають за свої дії та вчинки, незалежно від ситуації й від того, наскільки спровокованими вони себе почувають, а також перешкоджає будь-яким спробам вести переговори з погляду, хто винен, а хто ні.
• Не дозволяйте дітям примусити вас думати, що все завжди повинно бути «справедливо» й «порівну» – іноді одній дитині потрібно більше, ніж іншій.
• Будьте об'єктивними. Будьте далекоглядними й оточуйте своїх дітей індивідуальною увагою, спрямованою винятково на їхні інтереси й потреби. Наприклад, якщо один любить гуляти на відкритому повітрі, виходьте з ним на прогулянку або підіть у парк. Якщо інша дитина любить сидіти й читати, знайдіть час і для неї.
• Переконайтеся, що діти мають свій власний простір і час для власних справ – грати з іграшками наодинці, пограти із друзями без настирливого молодшого брата або отримувати задоволення без необхідності ділитись порівну.
• Покажіть і розкажіть дітям, що для вас любов – це зовсім не те, що приходить разом з обмеженнями.
• Запевніть дітей, що вони знаходяться в безпеці, найдорожчі для вас, оточені любов’ю і що їхні потреби будуть задоволені.
• Розважайтесь усією сім'єю. Коли ви дивитесь фільм, граєте у м'яч або в настільну гру, ви демонструєте дітям мирний спосіб спільного проведення часу та спілкування. Це може допомогти послабити напруженість між ними, а також допоможе вам долучитися самому. Оскільки батьківська увага – частий привід для сварок, веселі сімейні заходи допомагають зменшити конфлікт.
• Якщо причиною сварок ваших дітей найчастіше стає один і той же привід (наприклад, відеогра або канал телевізора), складіть графік, що дозволяє дітям по черзі «володіти» телевізійним пультом або ігровою приставкою. Якщо сварки тривають, просто заберіть у них джерело конфлікту.
• Якщо сварки між вашими дітьми шкільного віку почастішали, проводьте щотижневі сімейні збори, на яких повторюйте правила про сварки і розглядайте минулі успіхи вирішення конфліктів. Розгляньте питання про створення програми, коли діти заробляють бали за веселі, орієнтовані на всю сім'ю види діяльності, спільну роботу та припинення сварок.
• Визначте, коли дітям потрібен час просто побути на відстані один від одного. Спробуйте організувати ігровий час для кожного без брата або сестри чи окремі заняття для кожної дитини. І коли настане час для усамітненої гри однієї дитини, проведіть його з іншою.

​Майте на увазі, що іноді діти сваряться, щоби привернути увагу батьків. У цьому випадку розгляньте можливість позбавити їх на час своєї присутності. Коли ви йдете, стимул для сварки зникає. Крім того, коли ви самі починаєте втрачати терпіння, подумайте про варіант, як вручити кермо влади сім'єю іншому дорослому, чиє терпіння ще не вичерпалось.

Отримання професійної допомоги

У невеликому відсотку сімей конфлікти між братами й сестрами бувають настільки серйозними, що порушують щоденне функціонування або суттєво впливають на емоційний чи психологічний стан дітей. У цих випадках розумно вдатись до допомоги професіонала. При конфліктах між братами й сестрами звертайтесь по допомогу, якщо конфлікти:

• настільки серйозні, що призводять до проблем між подружжям;
• створюють реальну небезпеку заподіяння фізичної шкоди будь-якому члену сім'ї;
• завдають шкоди самооцінці або психологічному благополуччю будь-якого члена сім'ї;
• можуть бути пов'язані з іншими значними проблемами, такими як депресія.

​