У зв’язку з дією в Україні воєнного стану та небезпекою через можливі обстріли м. Харкова прийом громадян здійснюється за попереднім записом.

 

Контактні дані:

✔️Відділ соціальної роботи по Індустріальному району м. Харкова

вул. Біблика, 20/8, тел.: 093 385 79 12, e-mail: industrialnyydovira@city.kharkiv.ua;

✔️Відділ соціальної роботи по Київському району м. Харкова

вул. Алчевських, 5, тел.: 098 711 55 08, e-mail: kyyivskyydovira@city.kharkiv.ua;  

                
✔️Відділ соціальної роботи по Немишлянському району м. Харкова

вул. Л. Каденюка, 11/1, тел.: 096 518 04 61, e-mail: nemyshlyanskyydovira@city.kharkiv.ua;              

  
✔️Відділ соціальної роботи по Новобаварському району м. Харкова

вул. Полтавський Шлях, 11, тел.: 068 066 21 88, e-mail: novobavarskyydovira@city.kharkiv.ua;                 

✔️Відділ соціальної роботи по Основ'янському району м. Харкова

вул. Богдана Хмельницького, 8, тел.: 067 195 31 41, e-mail: osnovyanskyydovira@city.kharkiv.ua; 

✔️Відділ соціальної роботи по Салтівському району м. Харкова

вул. Руслана Плоходька, 3, тел.: 063 465 88 03, e-mail: saltivskyydovira@city.kharkiv.ua;

✔️Відділ соціальної роботи по Слобідському району м. Харкова

вул. Г. Тарасенка,  42, тел.: 091 615 09 98, e-mail: slobidskyydovira@city.kharkiv.ua;                                 

✔️Відділ соціальної роботи по Холодногірському  району м. Харкова

вул. Полтавський Шлях, 46, тел.: 066 707 53 10, e-mail: kholodnohirskyydovira@city.kharkiv.ua;

✔️Відділ соціальної роботи по Шевченківському  району м. Харкова

м-н Свободи, 5, 6 під’їзд, 8 поверх, тел.: 066 194 24 19, e-mail: shevchenkivskyydovira@city.kharkiv.ua

Супровід  ветеранів війни та демобілізованих осіб – це нова професія, покликана забезпечити комплексну підтримку ветеранам та їхнім сім'ям у цивільному житті. 

Сьогодні вже 1500 фахівців із супроводу працюють у понад 1098 територіальних громадах України. Майже 40% з них – це самі ветерани та ветеранки, члени їхніх родин або родин загиблих Захисників і Захисниць.

Наразі проєкт триває менше ніж рік. Що думають про нього самі ветерани, та хто опановує професію фахівців, готових підтримати демобілізованих Захисників і Захисниць та їхні родини – розповідаємо.

Ветеран Андрій Бродський: «Ветеранам потрібен провідник у цивільному житті»

Андрій Бродський був одним з перших ветеранів, які долучилися до пілотного проєкту з підтримки ветеранів та ветеранок в Україні. Це було наприкінці 2023 року, коли він сам наново звикав до цивільного життя після багатьох років у війську.

"Особисто мені після стількох років служби було важко зрозуміти, як себе знайти в цивільному житті." – каже Андрій. "– Це як ніби ви вперше зібралися в гори. Не знаєте дороги, не підготували спорядження чи хоча б відповідне взуття... Потрібен провідник, який підкаже, підтримає, застереже. Так і нам, ветеранам, потрібен провідник у цивільному житті".

Андрій долучився до пілотної програми з навчання помічників ветеранів та ветеранок, а згодом і сам очолив Центр ветеранського розвитку на базі університету «Житомирська політехніка». Нині цей Центр проводить навчання для фахівців супроводу, які хочуть підвищити свою кваліфікацію додатково до навчальної державної програми.

Ветеранка Лариса Глинчак: «Була й агресія, і відчуття, що я нікому не потрібна»

Лариса Глинчак з Дніпропетровщини – ще один приклад того, як Захисники та Захисниці долучаються до створення в Україні якісної системи підтримки ветеранівветеранок та демобілізованих осіб.

8 років жінка служила у десантно-штурмових військах: АТО, ООС, а потім почалося повномасштабне вторгнення. 

Ветеранка двічі поверталась до цивільного життя: у 2021 і в 2023-му. Щоразу її виснажували нескінченні довідки й черги у військкоматі, лікарнях, соціальних службах.

"Було відчуття, що куди б ти не звернувся як військовослужбовець у відпустці чи вже як демобілізована особа – скрізь не розуміють тебе, ти не розумієш їх." – розповідає Лариса. "– У мене була й агресія, і відчуття, що я нікому не потрібна".

Ветеранка пройшла відповідне навчання для роботи з ветеранамиветеранками  та демобілізованими і тепер працює у Центрі надання соціально-психологічних послуг у рідному Павлограді на Дніпропетровщині. 

«Родина – це більше про моральну підтримку»

Уже півтора року Павлоградська громада закриває потребу у комплексній підтримці Захисників та Захисниць своїми силами.

Індивідуальну роботу з військовими, демобілізованими, а також із родинами загиблих розпочали ще у 2023 році – ще до запуску державної програми фахового супроводу ветеранів та ветеранок. Тепер є сподівання, що ті, хто вже має практичний досвід такої підтримки, зможуть продовжити діяльність у статусі професійних фахівців супроводу.

"Розвивати цей напрямок вкрай необхідно. Дуже багато хлопців і дівчат повертаються з сильними контузіями, ПТСР. А щоб просто податись на пенсію, треба пройти пекельне коло бюрократії! І їх буквально трусити починає від цього." – каже Лариса Глинчак. "– Так, когось у кабінетах супроводжує родина – мама чи дружина – але це більше про моральну підтримку. Ветерану поруч потрібна людина, яка розуміє усі тонкощі системи і як просуватись нею до певного результату".

Дружина ветерана Анастасія Бубліченко: «Я вже раз це пройшла, тож ця місія для мене»

Анастасія Бубліченко вирішила кардинально змінити свій фах, аби допомагати тим, хто боронив нашу країну, на шляху переходу від військової служби до цивільного життя.

Через повномасштабне вторгнення вона разом з маленьким сином поїхала з рідного Херсона. Чоловік і брат стали до оборони.

У новій громаді на Кіровоградщині жінка шукала, як бути корисною саме Захисникам та Захисницями. Має фах логопедині, тож почала працювати з військовими після контузій та інсультів, допомагаючи їм відновити чи покращити функції мовлення. 

Коли чоловік Анастасії сам потрапив у шпиталь, а згодом довелося оформляти опіку для його мами, логопединя взяла на себе підготовку усіх необхідних документів і впоралась, хоч це було і непросто. 

Тож коли почула про відбір на посаду фахівця супроводу у Глодоській громаді, одразу подала заяву.

"Я вже раз це пройшла. У мене довгий язик, як то кажуть, я нічого не боюсь і завжди йду напролом. Ще не знала усіх нюансів цієї посади, але знала, що це значить стати опорою для ветерана, бути йому другою найближчою особою після сім’ї. І я знала, що ця місія – якраз для мене", – усміхається Анастасія.

«Доброго дня, від сьогодні я – ваша права рука»

Анастасія Бубліченко стала першою фахівчинею супроводу ветеранів та ветеранок у своїй громаді. За власний кошт пройшла навчання для підвищення кваліфікації за напрямом «Фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб» на базі Університету митної справи та фінансів та увірвалась в роботу.

"Я два дні  поспіль читала актуальні постанови, закони. Потім по старостатах зібрала номери телефонів ветеранів та родин загиблих і почала обдзвонювати. Це було десь 300 осіб." – пригадує Анастасія. – Я не чекала, поки до мене прийдуть, телефонувала і говорила: «Доброго дня, я – Анастасія Олександрівна, фахівчиня з супроводу ветеранів і від сьогодні я – ваша права рука"".

«Фахівцям потрібна постійна супервізія»

За 8 місяців роботи Анастасія має вже 55 кейсів у роботі. Попри постійну самоосвіту, службовиця зізнається: відстежувати усі юридичні нововведення складно.

"Чого нам, фахівцям супроводу, ще точно не вистачає  – це юридичної супервізії. Щоб було якесь таке регулярне наставництво, допомога з юридичних питань, бо їх в нашій роботі – 80%. – пояснює вона. – Є провідні фахівці, які мають юридичну освіту, їм набагато легше, решта – сідають і читають закони України, вивчають, дзвонять на «Юридичну сотню», ця громадська організація дуже нам допомагає".

Крім юридичних знань, вкрай потрібно опанувати навички кризової психологічної допомоги, переконана фахівчиня. На практиці це означає вміти вислухати, заспокоїти, знизити рівень напруги – і тільки тоді разом братися за розв’язання бюрократичних питань.

«Спілкуйся з ними так, наче це я до тебе прийшов»

"Був випадок, коли до мене прийшов ветеран уже на межі зриву, з погрозами. Я знаю, що не можна в таких ситуаціях жестикулювати сильно, треба якось переключити увагу людини." – пригадує Анастасія одне з найважчих знайомств із ветераном. "– У мене є на столі пісочний годинник, і я його перевертаю. Не знаю, чи це допомогло, чи те, що я його просто годину слухала і не перебивала, але врешті ми перейшли у спокійний діалог. Але хотілося б отримати більше навичок, як діяти в таких ситуаціях".

Буває й таке, що ветерани та ветеранки спочатку відштовхують руку допомоги: через недовіру, накопичене роздратування та втому від бюрократії. Але згодом переконуються: поруч не просто людина, яка краще розбирається  в паперах, а яка дійсно готова пройти цей шлях разом. І саме в цю мить народжується довіра, пояснює фахівчиня. 

"Коли тільки починала працювати, мій чоловік порадив, чи навіть попросив мене: "Насте, з якими емоціями до тебе б не приходили люди – спілкуйся з ними так, наче це я до тебе прийшов". Так я і роблю." – ділиться Анастасія." – Наша робота дуже складна. Але який кайф для мене, коли мені вдається вирішити щось для того, хто ризикував усім заради нашої країни! У мене просто крила виростають і хочеться ще більше зробити". 

Мама військовослужбовця Лариса Гільова: «Мамо, це робота точно для тебе»

Лариса Гільова – колега Анастасії з Харківщини. Жартує, що займалась супроводом Захисників та Захисниць  ще коли такого фаху не було.

"Мій син з 2018 року на війні. Ну, і супроводу такого ще не було, а якось треба було хлопцям допомагати." – каже Лариса. "– У когось з документами були проблеми, комусь не виплачували кошти при пораненні. Ну і я шукала інформацію, допомагала їм оформляти документи".

Лариса багато років працювала у сфері соцзахисту, потім у місцевому самоврядуванні Люботинської громади, а останні кілька років відновлювалась після важкої операції. Але коли почула про те, що громада потребує тих, хто фахово буде супроводжувати ветеранівветеранок та їхні родини, зрозуміла, що не зможе сидіти вдома.

"Син мені одразу сказав: "Мамо, це робота точно для тебе«. Я ж уже всіх знаю в різних установах. Чи то в міністерство дзвонити, чи в ТЦК  – для мене це не проблема", – усміхається Лариса.

Інколи просто треба поговорити

Зараз у Лариси Гільової  в роботі понад 100 кейсів супроводу: це і ветерани та ветеранки війни, і демобілізовані особи, родини загиблих та зниклих безвісти. 

Запити дуже різні: у когось затяжний процес з’ясування стосунків із військовою частиною чи ВЛК, комусь треба проконсультуватись щодо стипендії на навчання дітей, полікувати зуби за державною програмою, або просто – аби вислухали. "Є такі мами, яким просто треба поспілкуватись." – розповідає фахівчиня. "– Так, як я сиділа вдома одна, так і ця мама сидить одна вдома, а тільки в неї сина вже немає або невідомо, де він. Тож приходять до мене просто поговорити. Я їх знайомлю між собою, ставлю чайник і ми просто говоримо".

З фахівцями легше долати усі перешкоди

Своїм головним завданням Лариса вважає вчасно повернути людині, яка повернулась з війни, віру, що вона не сам на сам зі своїми  проблемами. 

"Я знаю, що ці хлопці і дівчата пройшли. І вистояли. Всі вони – герої, але тут, у цивільному житті, вони не завжди можуть постояти за себе. Часто готові махнути рукою чи психонути, а наша ціль  – знайти шляхи вирішення, якою б не була проблема. Ми теж не всесильні, але з нами легше долати усі перешкоди", – каже фахівчиня.

Сьогодні фахівці супроводу надають допомогу ветеранам та ветеранкам незалежно від місця їх проживання чи перебування. Наприклад, Лариса Гільова зараз консультує щодо оформлення пенсії ветерана, який уже другий рік перебуває на лікуванні у Німеччині, чекає на операцію. Фахівчиня переконана, що вдасться все вирішити навіть на такій відстані, головне, що ветеран вже вчасно отримав покроковий план дій для підготовки необхідних документів.

Довіритися фаховій допомозі – це зробити крок у нове життя. Фахівці супроводу поруч, щоб допомогти його упорядкувати. 

Де шукати фахівців супроводу? 

У сервісі «Ветеран PRO» у застосунку «Дія». Для цього треба обрати «Пошук фахівця» та ввести громаду, ПІБ чи область.

Або зателефонуйте до управління ветеранської політики у вашій області і вам підкажуть контакти фахівця супроводу, до якого можна звернутися.

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

Держава забезпечує ветеранів, ветеранок та членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць пакетом безоплатних медичних послуг – від екстреної медичної допомоги й базових аналізів до протезування та операцій. 

У 2025 році уряд розширив можливості безкоштовної медичної допомоги для ветеранів. Йдеться про додаткові обстеження, реабілітацію після травм та психологічну підтримку.

Щоб отримати ці послуги, важливо знати порядок дій і звертатися до медзакладів, що мають контракт з Національною службою здоров'я України (НСЗУ). 

Про те, які безоплатні можливості доступні для ветеранів та ветеранок і як ними скористатися, розповідає директорка Центру первинної медико-санітарної допомоги №3 у Одесі Олена Колоденко.

Хто має право на безоплатне лікування?

Отримати повний набір безоплатних медичних послуг у межах Програми медичних гарантій можуть кілька категорій українців, чиї травми чи хвороби пов’язані з війною. 

У Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» закріплено, що на безоплатне медичне обслуговування можуть розраховувати:

• Учасники бойових дій – ті, хто безпосередньо захищав Україну у складі Збройних Сил, інших військових формувань або добровольчих підрозділів;

• Особи з інвалідністю внаслідок війни – люди, які отримали інвалідність через поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов’язані з участю в бойових діях;

• Особи, звільнені з військової служби за станом здоров’я – ті, кого звільнили через погіршення здоров’я, що сталося під час служби;

• Члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України – батьки, чоловік або дружина, діти, які мають відповідні права згідно із законодавством.

Програма діє для всіх громадян України, але ветерани та ветеранки війни мають першочергове право на доступ до медичних послуг, і для них діють додаткові преференції – зокрема щодо безоплатного зубопротезування, реабілітації, протезування кінцівок, психічного здоров’я.

Кожного року Національна служба здоров’я України (НСЗУ) публікує перелік медичних послуг, які оплачуються державою, тобто є безоплатними для пацієнтів.

Переглянути актуальний перелік послуг можна на офіційному сайті НСЗУ.

Як ветеранам отримати безоплатні медичні послуги?

Першим кроком до системи медичної допомоги є звернення до сімейного лікаря. Ветерану чи ветеранці потрібно укласти декларацію з лікарем первинної ланки. 

Саме цей фахівець супроводжує пацієнта, проводить огляд, призначає базові аналізи, а за потреби – направляє до вузькопрофільних спеціалістів або на додаткові обстеження. 

«Звертайтеся до найближчого центру первинної медико-санітарної допомоги – у реєстратурі підкажуть, які лікарі беруть нових пацієнтів. Записатися можна і через платформу Helsi», – радить Олена Колоденко. 

Щоб дізнатися чи має заклад договір з НСЗУ і надає безоплатні послуги, можна:

• Зателефонувати до контакт-центру НСЗУ: 16-77 (безкоштовно з мобільного);

• Перевірити медзаклад на інтерактивній карті;

• Запитати безпосередньо в реєстратурі закладу.

Загалом, майже 1000 медзакладів первинної допомоги у країні вже надають ветеранам безоплатні послуги згідно з Програмою медичних гарантій.

Щоб укласти декларацію потрібні:

• паспорт; 

• ідентифікаційний код;

• мобільний телефон (надалі він використовуватиметься для підтвердження електронних дій у системі охорони здоров’я);

• посвідчення УБД, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. 

Після підписання декларації пацієнт отримує повноцінний доступ до гарантованих державою медичних послуг на первинному рівні.

«Це, зокрема, загальний аналіз крові та сечі, швидкі тести на ВІЛ, гепатити, а також – за потреби – аналізи на рівень глюкози й холестерину. Усе це – під наглядом сімейного лікаря, який розробляє індивідуальний план лікування для кожного пацієнта. А також, за потреби, виписує електронне направлення на додаткові обстеження чи консультації спеціалістів», – зазначає Олена Колоденко.

Ветерани мають право на позачерговий прийом. Крім того, у багатьох центрах працюють координатори, які супроводжують пацієнта: допомагають записатися до лікаря, отримати рецепти, зорієнтуватися в алгоритмах дій. 

Олена Колоденко також наголошує, що Захисникам і Захисницям потрібно самостійно обов'язково повідомляти сімейному лікарю про свій статус учасника бойових дій.

«До нас часто звертаються пацієнти з хронічним болем і просять виписати знеболювальне. Але під час глибшої розмови лікар дізнається, що людина – учасник бойових дій. У таких випадках ми залучаємо психолога, аби допомога була комплексною і ефективною», – розповідає лікарка. 

Які медичні послуги безкоштовні для ветеранів та ветеранок? 

Екстрена допомога

У випадках інфаркту, інсульту, важких травм, кровотеч чи раптового загострення стану потрібно викликати 103 або звернутися до приймального відділення. 

Допомогу нададуть без направлень і документів, незалежно від того, чи оформлена у пацієнта декларація з лікарем. У разі потреби  можливі безоплатна госпіталізація та серцево-легенева реанімація, а також надання медикаментів, розхідних матеріалів, кисню.

Спеціалізована медична допомога

Це безоплатна допомога, яку надають профільні лікарі. Ветерани та ветеранки можуть отримати її амбулаторно або в стаціонарі, за електронним направленням від сімейного лікаря.

До спеціалізованої допомоги належать:

• Консультації вузькопрофільних лікарів (невролог, кардіолог, травматолог, ревматолог, ендокринолог, дерматолог, онколог, уролог, офтальмолог та ін.);

• Хірургічні втручання (планові та ургентні: травматологія, урологія, проктологія, загальна хірургія тощо);

• Інструментальні та лабораторні дослідження (УЗД, рентген, ендоскопія, КТ, МРТ);

• Медична допомога при пологах (жінки-ветеранки, а також дружини або партнерки ветеранів мають право на повністю безоплатні пологи у лікарнях, які працюють з НСЗУ, а також на ведення вагітності, знеболення, кесарів розтин, перебування в стаціонарі та післяпологове спостереження);

• Онкологічна та кардіологічна допомога. 

Без направлення можна звернутися до гінеколога, психіатра, стоматолога або фтизіатра. Якщо ви вже під наглядом спеціаліста – повторні направлення не потрібні.

Також ветерани та ветеранки можуть додатково безоплатно отримати:

• Індивідуальний план лікування;

• Поглиблений скринінг ( артрити, неврологія, хронічні болі);

• Психотерапію, когнітивно-поведінкову терапію, підтримку при стресі;

• Лікування наслідків бойових травм;

• Обстеження зору, слуху та реабілітацію.

У рамках експериментального проєкту уже понад 660 медзакладів було укладено договори з НСЗУ на надання таких розширених послуг. Перевірити, чи ваш заклад має контракт, можна на дашборді НСЗУ або зателефонувавши до контакт-центру за номером 16‑77.

Стаціонарні послуги та операції

Ветерани мають право отримати повний обсяг стаціонарного лікування та хірургічних втручань без жодних оплат. До такого пакета входить:

• Госпіталізація та операція;

• Анестезія (наркоз);

• Медикаменти, аналізи, перев’язки, харчування;

• Післяопераційне спостереження та реабілітація.

Направлення на аналізи на стаціонарному етапі не потрібне – лікарня сама забезпечує все необхідне. Якщо у лікарні пропонують оплатити наркоз, аналізи або витратні матеріали – це порушення. Усі витрати вже покриті державою.

Стоматологія

Охоплює лікування карієсу, видалення зубів, рентген, шинування, знеболення, протезування до 35 000 грн і комплексне лікування до 25 000 грн у закладах із контрактом НСЗУ.

Вакцинація та профілактика

Вакцинація та профілактичні обстеження – безоплатні для всіх пацієнтів, але ветерани проходять їх без черги та можуть отримати розширений скринінг, пов’язаний із наслідками бойових дій.

До пакета входять:

• Вакцинація згідно з Календарем щеплень;

• Скринінги (профілактичні обстеження) – перевірка артеріального тиску, рівня глюкози та холестерину; 

• Тести на туберкульоз, ВІЛ і гепатити, а також моніторинг інфекцій; 

• Додаткові перевірки на артрити, неврологічні порушення та хронічні болі (для ветеранів та ветеранок).

Психологічна підтримка

Ветерани та ветеранки можуть отримати повний спектр психологічної підтримки, звернувшись до свого сімейного лікаря, у центри ментального здоров’я або через мобільні мультидисциплінарні команди – виїзні групи фахівців різного профілю (психолог, психотерапевт, психіатр, соціальний працівник), які надають допомогу безпосередньо в місці проживання пацієнта.

Перед консультацією можна також пройти короткі онлайн-тести на платформі MARTA, щоб оцінити власний стан. Додатковим інструментом може стати і База. Це український безоплатний та анонімний застосунок, в якому зібрані матеріали про адаптацію після служби, вправи на подолання безсоння, трекер настрою.  А також є можливість анонімно поставити питання психотерапевту.

Захисниці та Захисники мають право на:

• Консультації психіатра, психолога, психотерапевта;

• Індивідуальну та групову терапію;

• лікування тривоги, депресії, ПТСР;

• Програми Психологічну підтримку мобільними командами;

• Відвідування державних та недержавних реабілітаційних центрів для ветеранів.

Також Захисники і Захисниці можуть скористатися додатковими ініціативами психологічної підтримки: 

• Crisis Support Hotline від Українського ветеранського фонду – цілодобова гаряча лінія підтримки ветеранів і їхніх родин, а також організація групових зустрічей:  0 800 33 20 29

• Help24 – безкоштовні онлайн-консультації з наркологом чи психологом.

Реабілітація

Олена Колоденко зауважує, що ветерани та ветеранки  з пораненнями  потребують комплексної реабілітації: "Щоб пройти стаціонарну реабілітацію, пацієнту потрібне направлення від лікаря фізичної та реабілітаційної медицини або переведення з іншого відділення лікарні. Для амбулаторної реабілітації направлення може виписати сімейний лікар або будь-який лікуючий фахівець. Він також може порадити найближчий заклад для проходження лікування і, за потреби, допомогти оформити пакет документів для встановлення інвалідності", – пояснює Колоденко.

Реабілітація включає фізичну та ерготерапію, логопедичну допомогу, нейро-, кардіо- та ортопедичну відновлювальну терапію, підготовку до протезування та навчання користування протезом. 

Протезування після ампутації повністю фінансується державою. Подати документи можна через лікарню (за участі соцпрацівника), ЦНАП, органи соцзахисту або онлайн-кабінет особи з інвалідністю.

Пацієнти з множинними ампутаціями можуть проходити до 26 циклів реабілітації на рік, інші – від 2 до 8. Один цикл триває щонайменше 14 днів.

Як знайти заклад для реабілітації?

• Онлайн на сайті НСЗУ – у фільтрі «Група послуг» обрати пакети #53 (стаціонарна) або #54 (амбулаторна реабілітація);

• Через мобільний застосунок «Правовий навігатор» – для перегляду закладів у вашому місті;

• Телефонуючи до контакт-центру НСЗУ за номером 16-77

Як ветерану отримати ліки безкоштовно?

Держава також може забезпечити ветеранів та ветеранок необхідними ліками безоплатно або з мінімальною доплатою. 

У доступі  препарати для лікування хронічних захворювань, онкології, психічних розладів, серцево-судинних та інших тяжких діагнозів.

Ліки можна отримати як під час стаціонарного лікування, так і амбулаторно – під час прийому у сімейного лікаря в поліклініці. 

«Щоб скористатися програмою «Доступні ліки», достатньо звернутися до свого сімейного лікаря або терапевта. Лікар виписує електронний рецепт, в якому зазначає, за якою програмою обслуговується пацієнт, і з цим рецептом людина може отримати необхідні препарати в аптеці. У разі госпіталізації держава забезпечує ветерана медикаментами з Національного переліку основних лікарських засобів – безкоштовно», – зазначає Олена Колоденко.

Крім державних гарантій, у багатьох регіонах діють і місцеві програми підтримки – зокрема для важкохворих пацієнтів або тих, хто потребує рідкісних і коштовних препаратів. Дізнатися про ці можливості можна у місцевих органах влади або департаментах охорони здоров’я.

Що робити, якщо з ветерана чи ветеранки вимагають гроші за безкоштовні послуги?

Якщо закладі охорони здоров'я вимагають оплату за те, що має надаватися безкоштовно, важливо дотримуватися певного алгоритму дій:

• Попросити письмовий перелік платних послуг та підставу для оплати;

• Зафіксувати випадок (аудіо/відео/свідки); 

• Звернутись із скаргою до НСЗУ через сайт або за телефоном 16-77;

• Звернутись до Міністерства у справах ветеранів.

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

 

Кортизол - це гормон, який виробляється наднирковими залозами і відіграє ключову роль у регуляції стресу, метаболізму, імунної функції та інших важливих процесів. Його часто називають «гормоном стресу», оскільки рівень кортизолу підвищується у відповідь на фізичний або емоційний стрес.

7 простих рекомендацій, які допоможуть знизити кортизол:

1. Фізична активність.

Регулярні помірні фізичні вправи, такі як йога, плавання або прогулянки, допомагають знизити рівень кортизолу, покращуючи циркуляцію крові та зменшуючи стрес. Рекомендується займатися фізичною активністю не менше 30 хвилин 3-5 разів на тиждень.

2. Медитація.

Підходить не всім - це правда. Однак якщо це подобається, то можливо пригнічити вироблення кортизолу та підвищити рівень серотоніну, гормону гарного самопочуття.

3. Зменшення споживання кофеїну.

Кофеїн - це стимулятор, який підвищує рівень кортизолу в крові. Це пояснює почуття неспокою, нервозності та тривоги, які виникають, коли випиваєш одну чашку або більше, ніж потрібно. Скорочення вживання напоїв в яких міститься кофеїн може бути одним із найшвидших способів знизити рівень кортизолу. 

4. Заняття улюбленою справою.

Всього 10 хвилин на день, присвячених улюбленій справі, можуть суттєво знизити рівень стресу.

5. Якісний сон.

Недостатній або поганий сон може призвести до підвищення рівня кортизолу. Важливо дотримуватися режиму сну та забезпечити собі достатній відпочинок. 

6. Збалансоване харчування.

Збалансована дієта з високим вмістом овочів, фруктів, цільнозернових продуктів і білків допомагає підтримувати рівень гормону стресу в нормі. Важливо уникати надлишку цукру і кофеїну. Включіть до раціону продукти, багаті антиоксидантами, наприклад, ягоди і зелені листові овочі, вони стимулюють зниження кортизолу.

7. Соціальні зв’язки.

Обійми та спілкування з близькими можуть сприяти виробленню окситоцину, який знижує рівень кортизолу. Витрачайте час на спілкування з друзями та родиною. 

Головне завдання фахівців супроводу – стати для ветерана чи ветеранки надійним провідником на шляху повернення у цивільне життя.

Сьогодні в різних областях працюють вже більше 1300 таких фахівців – це перша в Україні масштабна ініціатива, орієнтована на вирішення індивідуальних запитів ветеранів та ветеранок.

Як фахівець супроводу може стати другою після родини опорою для демобілізованого Захисника чи Захисниці, розповідаємо з досвіду співпраці 19-річного ветерана війни Максима Ніколайчука та його фахівчині супроводу Юлії Ілляш з Київщини.

У 18 років пішов добровольцем на фронт: «Я хочу захищати країну зараз»

Максим з дитинства мріяв стати військовим. У вересні 2023 року йому виповнилось 18, а вже у лютому 2024-го юнак із села Бзов Київської області був на бойових позиціях на Луганщині: підписав контракт для проходження військової служби у Збройних Силах України, обрав 3-тю штурмову. Родина була проти, але хлопець стояв на своєму: «Я хочу захищати країну вже зараз, а не чекати мобілізації у 25 років».

День, коли втратив кінцівку, Максим досі пам’ятає майже по хвилинах. 

«Поранення я отримав 2 липня о 3.30 ранку на Луганщині. Якраз по радійці повідомили, що є 300-ий і треба допомогти витягнути. Я вийшов в поле і підірвався на міні. Ліва нога. Машинально, бо багато цьому вчились, наклав турнікет і на одній нозі дострибав до своїх, метрів 100 там було. Побратими мене зустріли, евак ­– і вже о 6 ранку я був прооперований. Втратив стопу та частину гомілки», ­– пригадує ветеран.

Повернувшись до рідного села після лікування та реабілітації, Максим взявся вирішувати бюрократичні питання щодо свого нового статусу. Звертатись за індивідуальним супроводом для ветеранів хлопець не планував, хоча і знав про таку можливість, але звик покладатись лише на себе.

До управління соціального захисту у селищі Баришівка ветеран приїхав, аби оформити посвідчення особи з інвалідністю. І випадково потрапив не в той кабінет. Так доля звела його з Юлією Ілляш – людиною, яка обрала для себе місію підтримувати ветеранів та ветеранок.

Вирішила направити свої уміння на підтримку ветеранів та ветеранок

Юлія ­– фахівчиня із супроводу ветеранів та ветеранок у Баришівській громаді Київської області. 12 років вона працювала в службі у справах дітей та сім'ї, а коли дізналася, що в громаді набирають тих, хто буде фахово займатися супроводом ветеранівветеранок війни та їхніх родин, одразу подала заявку.

«Якщо є люди, завдячуючи мужності яких живу я, живуть мої діти, ми маємо дах над головою, то свій потенціал все-таки маю направити для допомоги їм», – розповідає жінка. 

Нині Юлія Ілляш допомагає долати бюрократичні перешкоди та швидше отримати належну підтримку від держави уже 87 мешканцям громади. Працює не лише з ветеранамиветеранками, а й з родинами загиблих Захисників та Захисниць.

Прийшов за посвідченням –  отримав юристів і варіанти грантів

Коли Юлія вперше побачила у стінах Центру підтримки ветеранів війни Максима, розплакалася: він ровесник її дитини. Молодий ветеран просто шукав, де оформити посвідчення людини з інвалідністю внаслідок війни, але поспілкувавшись з Юлею, зрозумів, що зможе тут отримати підтримку і в інших питаннях.

Разом розробили початковий план дій: вирішили спершу поставити Максима на облік для отримання житла чи компенсації та вивчити актуальні програми грантової підтримки ветеранівветеранок, адже хлопець мріє відкрити власну справу.

«Найбільший наш виклик в історії Максима – це домогтися, аби він отримав свій 1 млн гривень від держави. Йдеться про виплату, передбачену програмою «Контракт 18-24» для добровольців, які вступили на військову службу у віці до 25 років". – пояснює Юлія Ілляш."– Є певні нюанси з процедурою його звільнення з військової частини, і на сьогодні вже два адвокати працюють над справою».

Максим мріє про СТО, Юлія – щоб він вступив у виш

Повз село, де мешкає Максим Ніколайчук проходить траса Київ-Харків, сам він має фах автослюсаря, тож ідея для власного бізнесу готова: відкрити власну автомайстерню.

"Він все вже продумав. У цьому хлопцеві взагалі стільки скільки життєвої енергії, сили ­– він горить мрією про власне СТО." – ділиться Юлія. "– Нам треба тільки з усіх сторін його підтримати, аби цей запал не пропав".

Виплата за програмою «Контракт 18-24» дозволить ветерану швидше відкрити автомайстерню, але поки над вирішенням цього питанням працюють юристи, Максим та Юлія вивчають грантові можливості для ветеранів та варіанти здобуття вищої освіти.

"Максим хоче одразу працювати. А я мрію, щоб він ще і вищу освіту здобув," – усміхається службовиця. "– Вболіваю за нього, як за свою дитину. Поки ми ще на етапі перемовин щодо вишу, але ось уже будемо їхати в Центр зайнятості, дізнаватися, які у Максима є варіанти отримати допомогу на навчання. Це передбачено законом: військові та демобілізовані особи можуть отримати ваучери на навчання для підвищення своєї конкурентоспроможності на ринку праці".

«Я не Бетмен, щоб робити фантастичні речі, але знаю, де шукати допомогу»

Ветеран Максим та фахівчиня супроводу Юлія знайомі лише пару місяців, але за цей час фахове спілкування зміцнилося щирою дружбою.

"Максим нас (працівників Центру підтримки ветеранів війни – прим. ред.) навіть зі своєю дівчиною познайомив. А я одного разу допомагала ще й подарунок для неї обирати", – тішиться такою довірою ветерана Юлія Ілляш.

Службовиця зізнається: не з кожним ветераномветеранкою вдається одразу вибудувати такий довірливий і дружній контакт, як з Максимом.

"Було таке, що один ветеран сказав, що ми – «непотрібна організація», бо не змогли допомогти йому отримати землю. Ну а як? Воєнний стан, це не в наших силах", – розповідає Юлія.

Завдання фахівчині із супроводу – не лише вирішити індивідуальні запити ветерана чи ветеранки, які до неї звертаються, а й до кожного знайти свій підхід, аби подальша комунікація була відвертою і довірливою. В цьому фахівчині дуже допомагає її перша освіта – Юлія дипломована психологиня.

"Коли тільки почала працювати з ветеранами, перший час мені важко було себе стримувати, щоб не плакати." – пригадує фахівчиня. "– Зараз уже четвертий місяць моєї роботи. Я вже знаю, як правильно реагувати на найболючіше, як вислухати. Розумію, що я не Бетмен, і не можу робити фантастичні речі, але знаю, де шукати необхідну допомогу,  куди з якими питання телефонувати чи йти. І йду туди разом з ветеранкою чи ветераном".

З чим можуть допомогти фахівці супроводу? 

За результатами масштабного опитування у застосунку «Дія», найчастіше Захисники та Захисниці стикаються з такими перешкодами в отриманні належної їм державної допомоги:

• черги та надмірна бюрократія – 29.8% опитаних;

• необхідність збирати довідки з різних установ – 16.1%;

• брак зрозумілої та доступної інформації про послуги – 15.1%;

• відсутність єдиного алгоритму оформлення пільг – 13.1%.

Фахівці із супроводу ветеранів та ветеранок беруть на себе подолання цих перешкод: допомагають зібрати усі необхідні довідки, оформити документи, супроводжують у візитах до держустанов чи в поїздці до шпиталю.

"Інколи супровід потрібен навіть у поході до ЦНАПу. Коли ветеран чи ветеранка після контузії, їм буває важко швидко сприймати інформацію, тим паче розбиратися у якихось паперах."  – каже Юлія Ілляш. "– Для цього є ми, фахівці супроводу ветеранів. Ми за них ведемо діалог, коли це необхідно".

На сьогодні фахівці супроводу ветеранів є ще не у всіх громадах, процес відбору та навчання таких спеціалістів постійно триває. До речі, до кінця вересня 2025 року ще можна подати заявку на участь у черговому етапі відбору на посаду фахівця із супроводу через вебплатформу е-Ветеран.

Загалом держава планує підготувати та працевлаштувати до 11 300 фахівців із супроводу в різних містах та селах. Передбачається, що один фахівець чи фахівчиня може одночасно вести до 35 звернень. Одним зверненням вважається опрацювання запитів ветерана чи ветеранки та членів їх родин.

Аби доступ до послуг фахового супроводу мали всі ветерани та ветеранки, незалежно від місця їх проживання, з червня 2025 року Кабмін запровадив принцип «екстериторіальності» у роботі фахівців супроводу ветеранів війни, демобілізованих осіб та їхніх родин.

Це значить, що тепер такі фахівці можуть працювати з ветеранами чи ветеранками віддалено, незалежно від місця проживання чи перебування. Це дозволяє оперативно надавати підтримку ветеранамветеранкам, які, наприклад, перебувають у шпиталі чи реабілітаційному центрі.

Як ветерануветеранці знайти фахівця супроводу?

Знайти вільних фахівців із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб у конкретному регіоні можна через цифровий простір Ветеран Pro у застосунку «Дія».

Покрокова інструкція, як це зробити:

1. Відкрийте застосунок «Дія».

2. Перейдіть у розділ «Сервіси»→ «Ветеран Pro».

3. Оберіть опцію «Пошук фахівця».

4. Введіть: ПІБ, якщо шукаєте конкретного фахівця, або область та громаду, у якій хочете знайти фахівця та скористатися послугами.

5. Натисніть «Застосувати».

6. Ознайомтеся з переліком доступних фахівців: ПІБ, контактний номер, електронна пошта та установа, де працює фахівець. 

Державна програма фахового супроводу ветеранів війни закладає фундамент для всебічної підтримки ЗахисниківЗахисниць та їхніх родин, але завдання суспільства зробити її відчутною скрізь: від організації якісних сервісів до поваги у повсякденному спілкуванні від роботодавців, колег, сусідів.

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

 

У дворічному віці дитина схильна вимагати. Це нормальна поведінка для даного віку, вона минає з подальшим розвитком малюка. Але якщо і в шкільному віці ви постійно чуєте від дитини: «Купи мені...», «Дай мені...», «Мені потрібно...», вам варто звернути увагу на причини її поведінки.

Причини вимогливої поведінки дитини

Деякі діти не вміють співвідносити свої потреби з потребами тих, хто їх оточує, вони вимагають і маніпулюють, проявляючи надзвичайно корисливу поведінку (найчастіше це проявляється в підлітковому віці). На це є багато причин. Наприклад, складні емоційні ситуації, такі як розлучення батьків. Психологічні травми (особливо сексуального характеру), отримані в ранньому віці, можуть призвести до формування нарцисичної поведінки. Вона служить для дитини захистом від неприємних емоцій. Часто батьки мимоволі провокують вимогливість, потураючи всім примхам малюка. Так вони прагнуть показати свою любов (особливо, якщо вони проводять з дитиною недостатньо часу). Вони також надмірно балують малюка, тому що в дитинстві були позбавлені певних благ. Нарешті, батьки можуть загладжувати свою провину перед дитиною за своє розлучення. На жаль, їх зусиль ніколи не буває достатньо: скільки б вони не давали, дитина вимагає більше.Батьки можуть неусвідомлено показувати дитині приклад нарцисичної поведінки.

Якщо один або обоє батьків схильні до егоїзму й верховенства в сім'ї, малюк робить висновок, що так можна домогтися бажаного. Батьки, які мають завищені очікування, теж провокують вимогливість. Зневажливе ставлення до малюка часто формує в нього нарцисичні моделі поведінки, особливо в ранньому віці. Якщо мама не може або відмовляється задовольнити потреби дитини, з часом це може призвести до затримок розвитку її психіки. У більшості випадків справжня причина вимогливої поведінки дитини полягає в постійному відчутті того, що всі навколишні їй щось винні. Дитина відчуває, що життя несправедливе, і навколишні заборгували їй усе, чого їй не вистачає: виховання, любові, знання тощо. Якщо дитині бракує якогось із цих базових елементів, вона почувається обділеною, що згодом викликає почуття злості та  фрустрації. Вона не знає інших способів задовольнити свої потреби, тому постійно вимагає, щоб її бажання негайно виконували. І це призводить до ще більшого почуття незадоволеності, оскільки справжню причину такої поведінки не усунуто. Іноді в дітей розвивається подібна поведінка сама по собі, без впливу батьків. Причини цього до кінця не з'ясовані, але вчені припускають, що це пов'язано з розладами нервової системи. Крім того, на дітей суттєво впливає матеріалістично налаштоване суспільство. Наприклад, дитина, схильна до булінгу в школі прагне до володіння речами, які допоможуть їй підвищити свій статус у колективі.Незалежно від причин, вимоглива поведінка дитини проходить своєрідний цикл, коли інші її потреби не задовольняються через те, що з нею важко знайти спільну мову. Однолітки уникають дитини, і в неї виникають проблеми з колом спілкування; вчителі втрачають терпіння, і її  успіщність у школі падає. Це, у свою чергу, негативно впливає на самооцінку дитини, і вона компенсує це все більшою й більшою потребою в речах, намагаючись з їх допомогою повернути свій статус і цінність як особистості.

Цикл вимогливої поведінки

Зазвичай люди навіть у дорослому віці не можуть самостійно припинити цикл вимогливої поведінки, не вдаючись до допомоги фахівця, оскільки помилкове мислення значно їх обмежує. Серед помилок мислення дітей з вимогливою поведінкою найбільш поширені такі:

Спотворення реальності. Вимогливі діти буквально пізнають навколишній світ крізь призму свого болю й сорому. Вони не можуть інтерпретувати ситуації з позиції здорового глузду, оскільки їх самолюбство травмоване.

Зміни настрою. Діти схильні до частих змін настрою, тому що вони коливаються між прагненням поводитися добре й необхідністю висловити почуття злості чи смутку через те, що їхні потреби не реалізовані. Для дитини незадоволення своїх потреб рівнозначне відмові.

Неконтрольовані імпульси. Через загострене самолюбство дитина дуже чутлива до зовнішніх подразників, оскільки відчуває від них загрозу. Крім того, вона відчуває необхідність у задоволенні, тому хоче відразу ж отримувати бажане.

Нездатність до співчуття. Дитина так схильна до почуттів болю, сорому й незадоволеності, що не може приймати чужу точку зору.

Відмова. Вимоглива поведінка – це спосіб відволіктися від болю, який дитина відчуває глибоко всередині. Усі спроби виправити її поведінку призводять до того, що вона відмовляється брати на себе будь-яку відповідальність Це відбувається тому, що будь-яка критика викликає в неї почуття болю й сорому. У таких випадках вона звинувачує у своїй поведінці зовнішні обставини замість того, щоб прийняти відповідальність за свою поведінку. Дитина стверджує, що в її поведінці винні ви, а не вона. При цьому вона часто впадає в істерику, щоб відволіктися від неприємних відчуттів.

Потреба в тому, щоб дитину вважали особливою. Вона фантазує про необмежене багатство, владу, помсту й відчуває величезне прагнення до того, щоб її вважали особливою, дозволяли їй більше, ніж іншим.

Проблеми з ідеалізацією та знеціненням. Вимоглива дитина часто ідеалізує важливих для неї людей, стверджуючи, що вони чудові, особливі, найкращі. Але як тільки ці люди закликають її до відповідальності за свою поведінку, вона їх знецінює.

Як працювати з вимогливою дитиною

Учителі та психотерапевти при роботі з вимогливими дітьми повинні не тільки визначити спотворення в мисленні, але також знайти індивідуальний підхід, щоб припинити цикл вимогливої поведінки. До дітей з нарцисичними рисами характеру потрібен інший підхід, ніж до дітей з психічними розладами або соціальними проблемами. Зокрема, діти з нарцисичними рисами більше зацікавлені в увазі та співчутті вчителя або психотерапевта, ніж у зміні власної поведінки. Учителі та психотерапевти повинні зосередитися на тому, щоб розвинути в дитини соціальні навички та співчуття, бо тільки через прийняття точки зору інших людей дитина зможе припинити свою нездорову поведінку та звернути увагу на свій внутрішній біль. Для цього потрібно з дружньої позиції показати дитині, що її поведінка неефективна. Так вона зможе переоцінити свою поведінку, не відчуваючи при цьому, що її звинувачують. Установлюючи довірливі взаємини з дорослими, котрі виявляють до неї турботу, дитина починає почуватися в достатній безпеці для того, щоб досліджувати справжні причини своєї поведінки. Після цього вона готова виробити нові моделі поведінки, які припиняють негативний цикл і роблять її життя вільнішим і радіснішим.

Так, одним Захисникам чи Захисницям стане в пригоді адаптивний спорт — тренування, які допомагають залишатися активними у житті й спільноті, попри отримані травми.

Або спорт ветеранів війни — цілий напрям, що гуртує ветеранів, ветеранок, їхні родини та стає простором підтримки та єднання спільноти, можливістю тренуватися професійно та навіть змагатися у всеукраїнських та міжнародних змаганнях.

У статті зібрано історії тих, хто через спорт — адаптивний чи ветеранський — зміг відновитися, знайти новий сенс та додаткову опору. А також розповімо, як приєднатися до таких можливостей.

Що це таке адаптивний спорт і як він може допомогти ветеранам? 

Після повернення до цивільного життя настає етап, коли ветерану чи ветеранці треба налагоджувати нову рутину, брати відповідальність за свій фізичний та емоційний стан. І це ідеальний час, аби знову, вперше чи по-новому інтегрувати спорт у своє життя.

"Важливо розуміти, що людина, яка мала травму або ж просто тривалий час служила війську і має «стандартний набір» військового (проблеми зі спиною, наслідки контузій тощо), для того, аби далі жити якісно, має рухатися значно більше, ніж це було до служби", — каже Тарас Ковалик, керівник ветеранського відділу фонду "Повернись живим".

Тарас — сам ветеран. У 2014 році під час звільнення міста Щастя Луганської області отримав кульове поранення. 

"Як людина з інвалідністю уже добре засвоїв, якщо я не тренуюся в залі, не займаюся спортом — стаю клієнтом лікарні та маю системно лікуватися, — ділиться ветеран. — Щоб цього не відбувалося, повинен займатися спортом регулярно. Тому  пропагую, щоб ми, ветерани, більше рухалися і шукали, що нам підійде найкраще серед різних видів адаптивного спорту і не тільки".

Адаптивний спорт — це діяльність спортивних закладів та організацій, що забезпечує умови для комфортної участі людей з інвалідністю чи обмеженням повсякденного функціонування до активних занять спортом, як в індивідуальному, так і в командному форматі.

Практично будь-який вид спорту може бути адаптований під конкретну групу людей, залежно від їхніх можливостей: наприклад, ручний волейбол чи баскетбол на кріслах колісних, ручний велоспорт, веслування на тренажерах, легка атлетика та регбі на візках, бочча тощо.

Адаптивний спорт дає можливість ветеранам та ветеранкам з інвалідністю не лише системно зміцнювати своє тіло, але й допомагає знайти спільноту зі схожими інтересами та місце, де можна реалізовувати свої амбіції.

Далі ділимося історіями українських військовослужбовців, яким спорт допоміг фізично та морально оговтатись після важких поранень.

Коли почалося вторгнення, тренер зі змішаних єдиноборств (ММА) та ультрас київського "Динамо" Роман Колесник одразу активно долучився до оборони країни.

У травні 2022-го спортсмен з позивним "Добряк" наступав на  ворожі позиції у складі 3-ої штурмової бригади.

"По нашій групі відпрацьовував танк. Третій снаряд прилетів біля мене і побратима. Мою праву ногу вниз по литці буквально розшматувало", — пригадує "Добряк". — "Коли у Покровську в шпиталі лікарі зібрались біля мого ліжка з сумними обличчями, я одразу все зрозумів. Кажу їм: "Відрізайте. Все розумію. Все нормально". 

Вже на наступний день після ампутації, питав лікаря, чи можна мені пересуватись на милицях. У крісло колісне дуже не хотів сідати навіть на якийсь час.

Загалом "Добряк" переніс 10 операцій. Попри застереження лікарів ще в лікарні відновив тренування: робив відтискання і боксував на одній нозі.

"Поставив собі мету: я знову робитиму сальто. Ще коли у мене не було протеза, ходив у батутний парк в Києві і робив цей трюк. Знову почав боксувати. Зараз я тренуюсь у Івано-Франківську поруч з професійними боксерами, які готуються на чемпіонати. Коли ти поруч з сильнішими за тебе – сам стаєш сильнішим", — переконаний ветеран.

Роман багато років змагався на рингу як майстер ММА, але навіть у такого досвідчено бійця бувають дні, коли запал згасає. 

"Нічого не хочеться — ні працювати, ні їсти, ні спати. І тренуватись насправді теж не хочеться. Але я себе змушую. І коли я потім виходжу з зали, я відчуваю, що всі важкі думки вийшли з моєї голови. Ти попотів, поспілкувався з людьми – і вже почуваєш себе краще", — каже ветеран.

Роман теж був серед групи діючих військових та ветеранів, яка піднялась на Кіліманджаро у лютому цього року. І відтоді в рамках руху Second Wind Club організовує для ветеранів та ветеранок з протезами походи в гори та сплави на рафтах.

"Приходили хлопці з протезами, які казали: "Я ще ні разу не був на протезі на такому камінні, я тут метр пройшов — і вже в шоці". Були хлопці, в яких обох ніг немає, були хлопці на протезі вище коліна. І так — їм було дуже важко. Ми один одному допомагали, хтось комусь рюкзак ніс, хтось воду подавав. Але подолавши цю складну дистанцію, ці хлопці розуміли, на що вони здатні, хоча до того могли зовсім не вірити в себе.Велику роль грає жага до того, щоб робити неймовірні речі. Те, про що хтось каже, що це неможливо. Я в таких викликах завжди максимально закушуюсь і роблю все, аби зробити неможливе можливим", — ділиться "Добряк".

Спорткемпи та ветеранські команди: як буде розвиватися адаптивний спорт в Україні?

Цього року Україна на законодавчому рівні визнала адаптивний спорт окремим напрямом розвитку фізичної культури в країні. Це створює чіткі державні гарантії для ветеранів з інвалідністю у доступі до спортивних послуг і можливостей для відновлення.

"З кожним роком ветеранський адаптивний спорт розвивається в Україні все швидше. Водночас потрібно розуміти, що це тільки зачатки цієї культури та її системності в нашій країні", — пояснює Тарас Ковалик, керівник ветеранського відділу фонду "Повернись живим". "— В одному регіоні може бути, наприклад, секція з баскетболу на кріслах колісних, а в сусідньому — ні. Тож ми разом із Міністерством у справах ветеранів просуваємо ідею того, що спортивні табори для відновлення ветеранів мають бути облаштовані по всій країні. Щоби ветерани приїжджали туди тренуватися і знайомитися з різними видами спорту під наглядом професійних тренерів, за підтримки реабілітологів, фізичних терапевтів та психологів".

Аби втілити цей задум якісно та системно, потрібні  фахівці відповідного профілю та бажання громад шукати місця під табори і долучатися до їх організації.

"В деяких регіонах загалом є інфраструктура, де вже можна такі кемпи робити. Важливо, щоб місцеві громадські організації та ветеранські спільноти навчилися організовувати такі табори самостійно. І, звичайно ж, на це потрібні кошти. Ми працюємо над тим, щоб і місцевий, і всеукраїнський бізнес, і  міжнародна спільнота бачили в цьому виді відновлення українських ветеранів потенціал і вкладали туди ресурси", — коментує Тарас Ковалик.

Крім того, керівник ветеранського відділу фонду "Повернись живим" наголошує, що важливий розвиток саме командних видів спорту ветеранів війни та адаптивного спорту: "Командний спорт дуже добре соціалізує ветеранів та ветеранок та гуртує нові спільноти. Цього року ми фокусуємось на волейболі сидячи та баскетболі на кріслах колісних. В кінці серпня буде табір, а потім і  змагання з регбі на кріслах колісних, куди я дуже всіх запрошую. Це буде неймовірне свято життя і неймовірні емоції! Прохання до всіх новачків: довіртесь нам і зголосіться на участь. Ми допоможемо, підтримаємо, навчимо. Все зробимо для того, щоб ви отримали незабутні враження. А вже в грудні запрошую на масштабні мультиспортивні змагання. Вперше будуть широко представлені ветеранській спільноті такі види спорту, як піклбол (поєднує елементи тенісу, бадмінтону та настільного тенісу) та  лазер-ран (поєднує переміщення та стрільбу з лазерного пістолета). Чекаємо на вас!"

Де шукати спортивні секції та змагання для ветеранів?

У деяких містах уже є адаптовані тренажерки, а багато ветеранів затято змагаються на чемпіонатах з ручного волейболу чи регбі на кріслах колісних.

Зібрали перелік ресурсів, де можна зручно знайти свій формат активностей:

• Регіональний календарний план спортивних змагань та заходів зі спорту ветеранів війни на 2025 рік.

У ньому зібрано інформацію про заплановані турніри, змагання та навчально тренувальні збори.

• Перелік спортивних закладів, які працюють за програмою "Ветеранський спорт". 

У понад 500 закладах можна використати кошти за державною програмою. Це 1500 грн щокварталу на заняття в спортивних залах чи басейнах. Подати заявку на отримання коштів треба через "Дію" до 20 числа першого місяця кварталу. 

• Платформа "Наші тут" від Центру ініціатив "Повернись живим". 

Тут є інтерактивна карта локацій для відновлення ветеранів через спорт, а ще – календар найближчих походів у гори чи таборів для ветеранів та ветеранок,  які організовує Центр.

• Єдиний календарний план спортивних змагань та заходів зі спорту ветеранів війни на 2025 рік. 

Тут зібрано інформацію про всеукраїнські та міжнародні спортивні змагання для ветеранів та ветеранок, включаючи кіберспорт.

• На сторінці Second Wind Club можна відслідковувати анонси безоплатних водних сплавів, походів у гори, які влаштовує ця спільнота для ветеранів та ветеранок.

Якими б не були стосунки зі спортом у житті до війни, після повернення у цивільне життя він може стати для ветеранів та ветеранок одним із найдієвіших способів зміцнити своє тіло, реінтегруватися в суспільство та мати додаткову опору.

Варто лише знайти для себе той спорт, який даруватиме і задоволення, і мотивацію! 

Супервізія проводиться психологинями, щоб допомогти наставникам і

наставницям:

обговорити ситуації взаємодії з дитиною чи молодою людиною;

розібратися з труднощами та знайти рішення;

знайти нові ідеї та способи підтримки;

діяти в довгу без вигорання.

Деталі та форма для подання заявки доступні за посиланням: https://surl.li/jspbqu

Під час соціальної роботи виявляються такі характерні проблеми в сім`ях, в яких проживають алкозалежні члени:

• бездоглядність дитини (діти не ночують вдома, часто їх доглядають сусіди, бабусі, діти не нагодовані, не мають необхідного приладдя для навчання, не відвідують шкільних закладів чи дитячих садків);
• використання дитини та державної допомоги, що отримується на дитину, для придбання алкогольних напоїв;
• бідність, постійний нестаток у чомусь;
• безробіття через низький рівень професійної кваліфікації та пасивності отримувачів послуг щодо пошуку хоч якої-небудь роботи, небажання взагалі працювати; неприйнятні житлові умови для дитини (бруд, антисанітарія);
• напружений психологічний клімат внаслідок соціальної деградації батьків (сварки, скандали, депресії, як результат - втеча дитини з дому);
• безладні статеві зносини, в які вступають члени родини, що зловживають алкоголем. Слід відмітити тенденцію щодо поширення дитячого алкоголізму, токсикоманії, що, зокрема, є наслідком не доглянутості дітей батьками та спадкоємності алкогольної, наркотичної залежності від старших родичів. У підсумку, на алкоголізм, наркоманію страждають кілька поколінь у родині. 

Кірющенко Дарина Миколаївна, фахівець із соціальної роботи відділу соціальної роботи по Шевченківському району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб "Довіра" уже не один рік допомагає воїнам, які боронять незалежність України, здаючи кров для рятування їхнього життя. Донорську кров поки нічим не можна замінити. Донорська кров залишається незамінною для лікування багатьох захворювань, травмувань та під час оперативних втручань. Один донор може врятувати три життя. Відділ пишається вчинком Дарини Миколаївни, її власною свідомою позицією і важливою роллю у допомозі іншим.